Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Система виховних цінностей у сучасному шкільництві



Здійснення соціалізації молоді, що є провідною функцією школи. відбувається в надзвичайно складних і суперечливих умовах, для яких характерна одночасно як глобалізація, інтернаціоналізація різних сфер матеріального і духовного життя людства, так і локалізація, загострення протиріч, поглиблення розбіжностей між різними країнами та геополітичними регіонами. Людство постало перед цивілізаційною кризою, зумовленою, перш за все, невідповідністю між темпами розвитку матеріальної і духовної культури. Матеріальне піднялось над духовним і значно випередило його. Деградація людського духу, що призводить до дегуманізації людського суспільства - найгостріша з глобальних людських проблем. Її проявами є зростання вандалізму, жорстокості, злочинності, наркоманії, алкоголізму. Поширення всіх цих негативних проявів на молодь стає загрозою для виживання людства.

У цій ситуації надзвичайної ваги набувають зусилля міжнародного співтовариства у справі пошуку виходу з глобальної гуманістичної кризи. Генеральна асамблея ООН вже у 1968 році звернулась до всіх держав із закликом забезпечити виховання молоді у дусі гуманізму, поваги до людської гідності, до прав людини.

1985 рік був оголошений ООН Міжнародним роком молоді. Вперше у документах ООН зазначалося, що зі зростанням чисельності молоді на планеті вона стала найбільш могутнім чинником у політичному. економічному, соціальному, культурному розвитку суспільства. До кінця наступного століття люди віком до З0 років становитимуть майже 60% населення земної кулі, а до 25 років - близько 50%. Разом зі зростанням ролі молоді у суспільних процесах Комісія з міжнародних гуманітарних питань ООН визнала її найбільш уразливою соціальною групою, чиє життя піддається загрозі, а благополуччя не відповідає мінімальним стандартам. У 1989 році 44 сесія Генеральної Асамблеї ООН

прийняла "Конвенцію про права дитини", в якій визнано, "що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння". Конвенція містить ряд статей, які покликані забезпечити правовий захист дітей з огляду на їх "фізичну і розумову незрілість" [16, 44].

Однак, проблеми дітей та молоді, при декларації їх розуміння на рівні урядів держав та міжнародного співтовариства, часто не вирішуються в реальному житті, натомість вони нагромаджуються та загострюються. Такі явища, як криза сім'ї, популяризація насилля засобами масової інформації, екологічні катаклізми тощо слугують чинниками, що додатково ускладнюють здійснення допрофесійної соціалізації молоді школою, зумовлюють потребу більш чіткого усвідомлення духовних цінностей сучасного суспільства.

Провідним завданням соціалізації в сучасному шкільництві є формування громадянськості як інтегрованої ціннісної орієнтації, що визначає ставлення індивіда до малої і великої батьківщини, до регіону проживання, з яким єднає спільність історичного коріння, до Землі, що є спільною батьківщиною для всього людства. Таким чином, цінності переважної більшості систем сучасного шкільництва являють собою ієрархію, що має багаторівневий характер. Щаблями цієї ієрархії, що будуть розглянуті нами, є: національний, регіональний, глобальний (загальнолюдський). Отже, провідними завданнями шкільної соціалізації є формування громадянина держави, певної регіональної спільноти (громадянина Європи, наприклад) та громадянина світу. Розглянемо рівні цієї ієрархії та їх співвідношення.

Історія людства, як відомо, являє собою історію багатьох культурно-історичних типів, або "самобутніх цивілізацій", які народжуються, розквітають, старіють, помирають, але ніколи не перетворюються у єдине ціле.

Раніше за інших думку про культурно-історичні типи сформулював філософ-слов'янофіл М.Я.Данилевський. На основі аналізу історії античного, романо-германського, слов'янського та інших світів він показав, що у представників різних культурно-педагогічних традицій різні погляди на Бога, на культуру, на суспільно-економічне життя. Пізніше, розвиваючи погляди Данилевського, австрійський філософ О.Шпенглер писав у своїй відомій праці "Захід (Занепад) Європи" про античну та германо-романську математику (як про різні з логіко-ціннісної точки зору погляди людини на Всесвіт), про єгипетське та античне розуміння часу, про російський та європейський погляди на мораль та естетику. Отже, мова йшла про суттєві відмінності у розумінні Бога, Всесвіту, людини представниками різних цивілізацій.

Майже двісті років тому Й.Фіхте наполягав на тому, що будь-який народ, або окремі його представники, які займаються механічним запозиченням чужих духовних цінностей, типів мислення, втрачають здатність створювати щось нове і в рамках рідної, і чужої для себе культури.

Згадаємо й слова класика вітчизняної педагогіки К.Д.Ушинського, який стверджував, що єдиної для всіх народів системи виховання не існує як в теорії, так на практиці. Виховна система кожної нації є результатом її історичного розвитку, її вірувань, особливостей матеріальної та духовної культури, географічного ареалу проживання. Звідси суттєві відмінності у цілях та засобах кожної національної виховної системи. Англійці, наприклад, з часів Дж. Локка орієнтуються на ідеал джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі та вміє вести свої справи розумно і передбачливо. Для німців та народів північної Європи традиційно порядок понад усе, тому вони цінують такі якості особистості, як точність, акуратність, цілеспрямованість, працелюбність. Завдяки індуїзму в Індії домінуючими моральними якостями є стриманість, покора, спокій, ненасилля. В Японії та Китаї багатотисячолітні традиції конфуціанського виховання сформували ідеал людини, пройнятої духом групового співробітництва.

Характер вирішення проблем національного виховання залежить від багатьох чинників, зокрема від того, чи є країна полі- чи мононаціональною, чи є процес державотворення актуальним, чи вже давно завершеним, чи є розвинутими демократичні норми життя у державі. Залежить він і від конкретних реалій політичного, економічного та духовного життя країни.

Наприклад, генезис ціннісних орієнтацій американської школи у 50-90-х рр. XX століття детермінований такими чинниками: у площині розвитку науково-технічного прогресу - переходом від постіндустріального суспільства до інформаційного, отже означає усвідомлення необхідності не тільки високого кваліфікаційного рівня, а безперервного характеру освіти; у політичній площині - трансформацією свідомості від стану "холодної війни" між двома світовими системами до відчуття глобальної відповідальності за процеси, що відбуваються в сучасному світі; у етнокультурній площині - від політики "плавильного котла", в якому іммігранти з різних куточків земної кулі набували цінностей "середнього американця", до ідеології мультикультурної освіти, "міжкультурної компетенції", для якої є характерним позитивне ставлення до різноманіття культур, мов, звичаїв, поглядів на життя; у соціально-психологічній площині відмічається тенденція появи нової - соціальної орієнтації поряд з традиційною індивідуалістичною, що знайшло вираз у нових формах так званого "кооперованого" навчання і морального

виховання, у здійсненні "ми-орієнтащї" поряд із "я-орієнтацією"; у етичній площині - від політики "ціннісного нейтралітету" та "вульгарного індивідуалізму", до справжнього етичного буму, результатом якого стало створення таких професійних організацій, як "Педагоги за соціальну “відповідальність", "Акцент на взаєморозуміння" та ін. Розроблено сотні спеціальних етичних програм, які повинні допомогти всій нації, і, перш 1за все, молоді по-новому усвідомити такі цінності, як повага до себе і кожної людини, до всіх форм життя і оточуючого середовища, відповідальність у найширшому розумінні цього слова. Концепція виховання у дусі "загального блага" ставить перед школою завдання роз'яснення таких цінностей, як порядність, терпимість, дисциплінованість, готовність прийти на допомогу, вміння співробітничати з оточуючими, мужність, основи демократії [2].

Дуже актуальними є завдання національного виховання для української школи, яка утворилася разом з національною державністю та новим типом економічних відносин у країні. Провідними цінностями національного виховання, визначеними у Державній національній програмі "Освіта (Україна XXI століття)" стали патріотизм, громадянськість, гуманізм, толерантність, совість, честь, любов, дружба, працелюбність.

В умовах державотворення на перше місце правомірно висувається завдання виховання громадянськості, а отже, чільне місце посідають цінності, пов'язані з приналежністю до народу (спільність мови, способу мислення, географічних умов, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури, побутової культури тощо). В основу сучасного розуміння ідеї громадянськості покладено тара фундаментальні цінності як Людина - найвища цінність; Сім'я - природне середовище розвитку людини, основа її духовності; Праця - основа людського життя; Знання - багатство особистості, надія народу на виживання; Батьківщина - наріжний камінь того, що єднає тисячі поколінь етносу у єдине ціле; Земля - спільний дім, батьківщина всього людства, цілісного і неподільного; Мир - головна умова існування Землі, Батьківщини, сім'ї, людини [II].

Будучи провідною цінністю системи національного виховання, громадянськість не може розглядатись в сучасних умовах лише у цьому контексті, оскільки реальними явищами нашого життя стали процеси глобалізації соціально-економічного та духовного життя, універсалізації прав людини, проблеми глобальної екології тощо. Отже, розуміння громадянськості як цінності, яка стосується як держави-нації, так і певної наднаціональної спільноти (наприклад, об'єднаної Європи), всього людства (концепція "людської цивілізації як глобального помешкання") стає все більше характерним для сучасної педагогічної теорії і практики.

Концепція виховання європейської громадянськості протягом ряду років розроблялася Радою культурного співробітництва РЄ. Дегальна увага приділена у документах цієї інституції всім аспектам проблеми, починаючи з сутності понять "громадянськість", "демократія", "навчання демократичній громадянськості", і закінчуючи особливостями шкільної практики у відповідній сфері у різних країнах регіону. У документах, що стали наслідком тривалої роботи спеціалістів [20; 21; 25; 27] поняття громадянськість розглянуто у політичному, юридичному, соціальному та культурному аспектах. Спільним для них є те, що воно означає інтегрованість індивіда у структуру суспільства (політичну, соціальну) та прийняття ним норм закону (традицій тощо). З позицій держави громадянськість передбачає прояв лояльності, слугування інтересам суспільства в цілому. З позицій індивіда - свободу, незалежність та політичний контроль над владними інститутами. Ці дві позиції складають одне нерозривне ціле [21].

Експерти РЄ дійшли до висновку, що формування громадянина держави-нації, при всіх специфічних особливостях, характерних для кожної з країн, має спільні риси, що сприяє утворенню нової - європейської громадянськості. Така спільність стосуються трьох провідних її складових: знань, цінностей та практичних навичок. До знань, необхідних для повноцінного життя як в умовах демократичної держави, та і єдиної Європи, були віднесені відомості про:

• функціонування демократії та її інститутів;

• політичні, юридичні та фінансові аспекти життя держави, регіону;

• громадянські права, свободи та обов'язки у визначенні державних та міжнародних документів;

• розуміння поняття "демократичне громадянство" у суспільстві, в якому живуть громадяни;

• європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства

Найбільш важливими спільними цінностями громадянського виховання, що випливають з філософії прав людини, були названі:

• рівноцінність кожного людського життя;

• повага до себе та інших;

• свобода;

• солідарність;

• етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність;

• взаєморозуміння;

• громадянська мужність.

Виховання громадянськості порівнюється з вивченням іноземної мови: без постійної практики навички швидко втрачаються. Тому кожному громадянину Європи необхідні навички для того, щоб:

• розв'язувати конфлікти у неагресивній манері;

• аргументувати та захищати власну точку зору;

• інтерпретувати аргументи іншого;

• розуміти та приймати відмінні погляди;

• робити вибір, піддавати моральному аналізу альтернативні позиції;

• нести спільну відповідальність;

• розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми;

• вміти критично осмислювати, порівнювати позиції та істини [21].

У ході подальшої розробки названого вище проекту Ради культурного співробітництва РЄ був розроблений кодекс виховних цінностей, схвалений як керівництво до дії в умовах мультикультурного суспільства [25]. Кодекс стосується таких аспектів громадянського виховання:

ставлення людини до себе, стосунки з іншими людьми, ставлення до суспільства, до оточуючого середовища. Матеріал представлений у вигляді таблиць, у яких відображено сутність цінностей та принципи їх реалізації [25, 26-27].

Таблиця І.

Ставлення до себе:

Цінності Принципи дії
Ми цінуємо кожну особистість як унікальну сутність, яка є важливою для нас сама по собі і має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку Керуючись цими цінностями особистість повинна: • прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; • розвивати почуття самоцінності; •' прагнути зрозуміти сенс життя, своє призначення, замислюватись як його прожити; • прагнути жити згідно загальноприйнятих моральних норм: • з відповідальністю використовувати свої права і привілеї: • набувати знань і мудрості через життя; • нести відповідальність за своє життя в рамках своїх можливостей

 

Взаємини з іншими людьми

Таблиця 2

Цінності Принципи дії
Ми цінуємо інших людей як таких, а не за те, що вони мають чи можуть зробити для нас. Ми цінуємо ці стосунки як такі, що мають Важливе значення для нашого розвитку та блага суспільства Керуючись цими цінностями у наших взаєминах, ми повинні: • поважати гідність всіх людей; • давати зрозуміти іншим, що їх цінують; • заслуговувати лояльність, довіру, щирість; • співпрацювати з іншими; • підтримувати інших; • поважати довіру, життя, приватність, власність інших; • намагатись розв'язувати проблеми мирним шляхом

 

Ставлення до суспільства Табл.3

Цінності Принципи дії
Ми цінуємо правду, права людини, закон, справедливість і колективні зусилля для спільного блага. Особливо ми цінуємо сім'ю як джерело любові і підтримки для всіх її членів, як основу суспільства, в якому люди турбуються одне про одного Керуючись цими цінностями, ми повинні: · розуміти свої громадянські обов'язки; · бути готовими протистояти цінностям чи діям, що можуть бути шкідливими для окремих осіб чи всього суспільства; ' підтримувати сім'ю у вихованні дітей і турботі про утриманців; · допомагати людям у розумінні закону та його дії; · підкорюватись закону і сприяти виконанню його іншими; · приймати різноманітність і поважати право інших людей на релігійну і культурну своєрідність; · підтримувати людей, які самостійно не можуть вести достойний спосіб життя; · сприяти демократії; · зробити правду та єдність пріоритетами громадського життя

 

Ставлення до довкілля Табл.4

Цінності Принципи дії
Ми цінуємо світ природи як вмістилище дива і джерело натхнення; ми визнаємо своїм обов'язком збереження оточуючого середовища у належному стані для прийдешніх поколінь Керуючись цими цінностями, ми повинні: • зберігати скрізь, де можливо, збалансованість і різноманіття у природі; • виправдовувати розвиток лише за умови збереження оточуючого середовища; • відновлювати природне середовище, зруйноване людиною; • зберігати, де можливо, красу природи; усвідомлювати місце людини в світі

 

Аналіз матеріалів міжнародних конференцій та симпозіумів, проведених РЄ [20; 21; 25; 27] дозволяє зробити висновок про високий рівень єдності у трактуванні представниками різних країн-членів РЄ сутності моральних цінностей, що визначаються як провідні у вихованні демократичної громадянськості.

Найбільшою цінністю для глобального, планетарного громадянства, важливість збереженім якої особливо чітко усвідомлена людством після двох світових воєн XX століття, є мир. Тому одним з провідних напрямів діяльності ЮНЕСКО з моменту створення цієї організації була освіта у дусі миру і взаєморозуміння. Виникла вона як концепція "освіти у дусі міжнародного взаєморозуміння" і була прийнята ще на перші" сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (Лондон, 1946 р.). У 1952 році

була розроблена концепція "Освіта для життя у мирному співтоваристві", що продовжувала бути одним з пріоритетів діяльності організації. У 1966 році на Генеральній конференції була представлена концепція "Виховання у дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і миру", яка була доповнена на конференції ЮНЕСКО в Парижі у 1974 році словами "Виховання у дусі поваги до прав людини і основних свобод". Отже, міжнародна спільнота визнала взаємозв'язок між миром і правами людини: справжній мир неможливий без поваги до прав людини і основних свобод. Паризька конференція прийняла "Рекомендації "щодо виховання у дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і поваги до прав людини і основних свобод", що стали нормативною основою, методологічними та практичними засадами для всіх подальших (програм і проектів ЮНЕСКО у цій сфері. У документі чітко визначені принципи і зміст виховання у дусі поваги до прав людини і основних : свобод, що включає такі аспекти:

· розуміння та повага до всіх народів,їх культур, цивілізацій, цінностей та способу життя; повага до місцевих етнічних культур та культур інших народів;

· усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями;

· здатність до спілкування з іншими;

· усвідомлення не тільки прав, а й обов'язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи по відношенню одне до одного;

· розуміння необхідності міжнародної солідарності та співробітництва;

· готовність окремої особи приймати участь у вирішенні проблем своєї громади, своєї країни та світу в цілому;

· глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і у всіх формах [12].

Важливо, що рекомендації підкреслюють взаємозв'язок між вихованням поваги до прав людини і глобальною освітою, громадянським та моральним вихованням, вихованням у дусі миру і полікультурним вихованням. Щодо конкретних шляхів реалізації поставлених завдань, документ підкреслює необхідність міждисциплінарного, активного та інноваційного підходів.

В сучасних умовах поняття "мир" потребує, розширення і поглиблення, що пов'язано з такими реаліями життя, як примноження різних форм насилля і конфліктів між етнічними, релігійними та іншими групами населення, зростання фанатизму, інтегризму, і, разом з тим, сепаратизму, тероризму і організованої злочинності. Виникає постійна загроза для громадянського миру: у 1995 році з З0 зареєстрованих зброй-конфліктів на планеті всі 100% були внутрішніми, а не міжнародними. Вже у 1989 році ЮНЕСКО був проведений конгрес

"Мир у свідомості людей", на якому Генеральний директор цієї організації Ф.Майор підкреслив, що "сьогодні мир означає одночасно мир між людьми, мир між народами і країнами, мир між чоловіками та жінками, з однієї сторони, і державою з іншої, але також і мир між людиною і її природним та соціокультурним середовищем". У Декларації, прийнятій на цьому конгресі (Ямусукро, Берег Слонової Кості, 1989 р.) була підтверджена необхідність широкого бачення миру: "Мир - це головним чином повага до життя. Мир - це найцінніше благо людства. Мир - це більше, аніж закінчення війни. Мир - це поведінка. Мир - це глибока прихильність людини до принципів свободи, справедливості, рівності і солідарності між всіма людьми. Мир - це також гармонійне єднання людства і оточуючого середовища" [17].

У наступні роки відбувся ще ряд міжнародних конференцій (Туніс, 1992; Монреаль, 1993; Париж, 1995), на яких уточнювалося поняття "культури миру", розроблялися та приймалися програми дій у цьому напрямі. У декларації Паризької 1995 року конференції культура миру була визначена як процес, що характеризується ненасильницькими соціальними перетвореннями, що є співвіднесеним зі справедливістю, правами людини, демократією, розвитком і може мати місце лише за умови участі у цьому процесі населення на всіх рівнях.

До провідних завдань освіти, спрямованих на поширення культури миру, ЮНЕСКО включає:

• навчання та практичну підготовку вчителів і учнів до взаємодії, урегулювання конфліктів, до посередництва;

• встановлення зв'язків школи з повсякденним життям, шкільних заходів з життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури і розвитку всієї громади;

• залучення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир та ненасилля, демократію та справедливий розвиток. Встановлення взаємозв'язку між місцевими та міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності у ставлення до сім'ї, місця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни, всього світу;

• поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям планети з метою збереження культурного різноманіття світу та його екології для прийдешніх поколінь;

• систематичне розширення та оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових та культурних відмінностей між народами, який би підкреслював їх рівність і унікальний внесок кожного у загальний розвиток та добробут;

- систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засобах реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, на признанні ролі жінки в історії;

- викладання навчальних дисциплін у тісному зв'язку з культурою та життям суспільства. Слід спростовувати поширений міф про те, що війна і будь-яке інше організоване насилля генетичне властиві людській природі, а не виникають на соціальному грунті [17].

Виховання молоді у дусі миру, прав людини, миролюбності як якостей особистості є одним з провідних завдань педагогіки ненасилля. Ненасилля як альтернатива насиллю є ідеологічним і моральним принципом, побудованим на основі признання цінності всього живого, людини і її життя, заперечення примусу як способу вирішення політичних, економічних і міжособових проблем та конфліктів. Педагогіка ненасилля виросла у міжнародний рух педагогів, які виступають проти різноманітних форм примусу та приниження гідності дитини, будують свою професійну діяльність на основі особистісного підходу. Провідною метою педагогіки ненасилля є виховання молоді у дусі миролюбності, поваги до гідності і прав інших людей, бережливого ставлення до природи, всього живого, здатності вирішувати конфлікти без застосування відкритих та потаємних форм примусу.

Не менш важливою ніж мир цінністю, у значній мірі його похідною є для громадянина світу оточуюче середовище, придатне для проживання. Звідси зрозумілим стає значення екологічної освіти у становленні громадянськості.

'Практика міжнародного співробітництва з питань екологічної освіти та виховання почалась у 1970 році. У цьому році у США відбулась Міжнародна нарада з питань екологічної освіти, яка започаткувала "Координацію зусиль різних держав у зазначеній сфері. Нарада виробила рекомендації, згідно з якими передбачалось здійснення екологічної ;віти за такими напрямами: "Простір", "Атмосфера і космос", "Рельєф і корисні копалини", "Рослини та тварини", "Води", "Населення", "Соціальні структури", "Економіка", "Етика, естетика, мови". В рамках цих напрямів передбачалось починаючи з дошкільного віку формувати інтерес до оточуючої природи, культуру поведінки в оточуючому середовищі; у початковій школі надавати елементарні знання про екологічні системи живих організмів, формувати розуміння єдності і різноманіття природи; у середній - формувати розуміння соціального і природного середовища як системи взаємопов'язаних компонентів, на цьому етапі навчання всі предмети мають бути орієнтованими на екологічну проблематику.

У 1972 році міжнародне співробітництво з проблем екологічного виховання вийшло на більш високий рівень - відбулась міжнародна конференція на рівні урядів під егідою ООН у Стокгольмі. Ця подія призвела до численних ініціатив окремих урядів у галузі екологічної політики та посилення уваги до неї з боку міжнародних організацій. Головним наслідком конференції стало прийняття міжнародної програми з питань охорони оточуючого середовища (United Nation Environmental Program = UNEP), метою якої стала координація екологічних програм ООН та субсидування окремих акцій. У Рекомендаціях цієї програми вперше була визнана нагальна необхідність екологічного виховання у кожній країні. У 1975 році у Белграді відбувся міжнародний екологічний форум за участю всіх держав - членів ООН. Його результатом стало прийняття статуту - "Белградської хартії", у якій були визначені цілі та зміст екологічного виховання. У Хартії підкреслювалась важливість пробудження свідомості людей для сприйняття екологічних проблем. розширення їх знань про оточуюче середовище та його проблеми, необхідність послідовного здійснення екологічного виховання на всіх рівнях освіти, а також у громадській, позашкільній сфері. Тим самим екологічне виховання вперше було визнане як компонент загальної освіти і навіть у більш широкому контексті - як безперервний процес, що продовжується протягом усього життя.

Хартія запрограмувала проведення ряду регіональних конференцій з метою обговорення експертами екологічної тематики та програм екологічної освіти. Перша з них відбулась у 1977 році у Тбілісі. У документах конференції зазначалось, що у екологічному вихованні слід дотримуватись тенденції, характерної для більшості країн щодо розвитку освіти у напрямі більш тісних зв'язків з реаліями життя, більш тісних взаємовідносин з природним та суспільним оточенням. Висловлювались сподівання, що з введенням у зміст освіти екологічної тематики вихованню буде повернена втрачена ним, у якійсь мірі, етична функція і, таким чином, буде зроблений суттєвий внесок в оновлення освіти.

Подальшими етапами міжнародного співробітництва стали Московська конференція (1987) та Всесвітній форум ((United Nation Conference for Environment and Development) у Ріо-де-Жанейро (1992) тощо. Аналіз підходів до соціалізації особистості в умовах глобалізації всіх сфер життя свідчить про інтеграцію рівнів громадянського виховання:

виховання громадянина національної держави, геополітичного регіону, світу. При розумінні важливості кожного з них пріоритетність національного рівня є актуальною для всіх держав. Наростання глобалізаційних тенденцій не знімає, а подекуди навіть підвищує таку актуальність.

Провідними напрями, що об'єднують завдання виховання громадянськості на всіх трьох рівнях є:

1. Виховання молоді у дусі культури миру та правової свідомості.

2. Підготовка молоді до життя у полікультурному та полінаціональному середовищі.

3. Екологічне виховання молоді.

4. Підготовка молоді до вступу у світ праці в умовах глобальної економіки.

Розглянемо далі форми та методи соціалізації шкільної молоді за цими напрямами.




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.