Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

У групі в процесі комунікації та кооперативної роботи при вирішуванні якої не будь єдиної задачі



Функціонально - рольові взаємодії

1Організація ефективної взаємодії між представниками різних

· професій,

· точок зору,

· стилів мислення

та організація комплексних досліджень і розробок можливі тільки при методологічній організаціїмисленнятадіяльності усіх учасників спільної роботи (які мають різноманіття позицій, точок зору, підходів, уявлень, цілей роботи).

 

Ми знаходимося у певній соціокультурній ситуації (кожний у своїй) у якій повинні самовизначитися у плані:

· наших ціннісних установок,

· цілей та

· задач,

зайняти певну позицію. І коли ми збираємося тут разом, щоб обговорити одну якусь тему , люди, які займаються різною професійною роботою і на різному матеріалі (різний вид діяльності та різний вихідний матеріал), ми із однієї сторони, приходимо сюди із досконало різним запасом засобів, уявлень, ціннісних установок, культурних нормировок, які поставлені нам і серед нас діють, стоять як би позаду, а із іншої сторони, кожний із нас може, окрім того, у кожну мить свого життя, своєї роботи, окидаючи мисленим поглядом усю соціокультурну панораму, яка йому передує ще й вибирати одні, другі, треті цілі та задачі.

А так як установки, цілі та задачі – не ієрарховані і немає жорсткої градації, що ось це – перше, це – друге, це – третє, то ця орієнтація на ті або інші цілі та задачі, дуже часто є ситуативною і може змінюватися, у тому числі, і по ходу роботи. Тому досконало неминуче опиняється (навіть і тоді, коли ми збираємося, як здається, для обговорення однієї теми та рішанняодного кола задач, які задані цією темою), що ми усе рівно будемо дивитися на них по-різному та, фактично навіть при одних і тих самих же формулюваннях тем, цілей і задач, ми завжди будемо по-різному бачити ситуацію, по-різному довизначати цілі і вносити сюди різні засоби.

Саме у силу цього сумісна праця стає виключно складною та проблематичною справою.

І замість сумісної праці , яка, як здається, задана однією нормою, у нас виникає дещо принципово інше, а саме – складні взаємодії – між учасниками. Причому, самі ці взаємодії розкладаються по цілому ряду рівнів та шарів.

Між тим усі учасники, якщо передбачати, що вони усі внутрішнє дуже дисципліновані та прагнуть до сумісної роботи, повинні уявляти собі не тільки загальні цілі, задачі та соціокультурну ситуацію, не тільки схему ось цієї нормативно уявленої загальної діяльності, яку потрібно здійснити, але і можливі дії усіх інших членів колективу, повинні уявляти собі як слідує також і рівень взаємодії між учасниками такої колективної взаємодії.

Реально ми маємо справу із дуже складними взаємодіями, зіткненням точок зору, які при цьому відбуваються на самих різних рівнях:

· комунікативному,

· кооперативному,

· позиційному,

· статусному,

· культурному,

· ситуативному і т.д.

І перша наша задача складається у тому, щоб усе це якось зорганізувати.

Причому прагнути до зорганізації на підставі нормативного опису діяльності – неправильно. Це значить вставляти наші взаємодії у прокрустове ложе цього нормативного, єдиного, безперервного процесу.

Організувати та зорганізувати усе це – треба саме як хаотичну взаємодію. І тільки так це можливо зорганізувати.

Інша справа, що при цьому ми увесь час особливим образом організуємо ситуацію за рахунок загальних засобів, які начебто задають загальний плацдарм і примушують нас діяти однаково.

Те, що ми приймаємо як особливе уявлення про ситуаціюіз множиною існуючих в ній позицій – це вже певний засіб зорганізації.

(Те, що раніше було описане як нормативна схема програмування (дивись «Програмування діяльності») – це теж певний засіб зорганізації.)

Але не дивлячись на включення усіх цих засобів, ми усе рівно маємо справу із взаємодіями, і управляти, керувати у ході комунікації та сумісної роботи приходиться саме цими взаємодіями.

(Кожній сучасній людині приходиться жити та діяти у цій складній системі взаємодій, і вона повинна її достатньо чітко уявляти собі – її можливості, закони і т.д. Без цього не може бути дійсної комунікації та кооперації.)

 

2. Як же ми можемо уявити собі ці взаємодії і як ми повинні в них орієнтуватися?

Багато у чому це залежить від

- «зіпсованості» кожного із нас,

- від того наскільки ми може собі їх уявляти і знаємо по яких рівнях і у яких формах ці взаємодії розгортаються,

- від тих мов, якими ми можемо користуватися за для фіксації цих взаємодій.

Системодіяльністна методологія (СМД Ме) сформувалася і далі розвивалася в орієнтації на цей момент, якому завжди надавалося первісне значення.

Звідси, до речі, і народилися ці фігурки «чоловічків», які ми постійно використовуємо і які

стали чимось на зразок відрізнювальної ознаки нашого напрямку.

- Саме зображування чогось такого у «чоловічках» і накидання кожного разу цілого ряду таких фігурок, котрі дивляться одна на одну, прямо чи під кутами, іноді в сторони одна від одної, і є перша така спроба та форма фіксації багатьох людських позицій, орієнтацій, засобів та іншого.

- Труднощі при цьому виникають із за того, що не розрізняються типи інтерпретацій цих чоловічків, і того що вони повинні фіксувати та являти.

- Вони можуть використовуватися у п’яти різних позиціональних смислах, які і задають п’ять типів можливих взаємодій.

Для того, щоб закласти деяке підґрунтя для систематизації та поглибленого розуміння усієї цієї справи, необхідно перерахувати різноманітні форми оперування із схемами такого роду.

 
 


«Позиційні» схеми (типодіяльністні)

Слово «позиційні» я поставив у лапки, оскільки із самим поняттям «позиція» пов'язується дещо інше. А у дужках поставив би – «типодіяльністні».

Тоді «позиційну» або типодіяльністні схему ми вводимо тоді, коли, скажемо, говоримо:

«При вирішуванні задачі у цьому колективі зібралися: мистецтвознавець, критик, проектувальник, дизайнер, інженер, архітектор, методолог, соціолог, дослідник, соціотехнік та ін..»

- І, відповідно, говорячи такі слова, ми кожного разу малюємо ту або іншу фігурку і ставимо відповідний маркер: «методолог», «проектувальник», …

Що означає таке полагання?

Дуже важливо, що коли ми малюємо такі схеми, ми практично не встановлюємо зв’язків між цими позиціонерами. Ми не даємо тут структурного уявлення. І ми не можемо говорити про кооперацію між ними. Ми просто малюємо деякі позиції говоримо: «методолог, «мистецтвознавець», «соціолог» і т. д.

Використання цих фігурок, на мій погляд, означає перш за все завдання на полі роботи певних культурно обумовлених типів діяльності (дивись 4.3 «Тип діяльності»)і пов’язаних із ними відношень до світу (дивись «Картини світу») та до того, що відбувається.

Коли, скажемо, ми говоримо

«мистецтвознавець» - то це зазвичай передбачає:

· певний набір цілей та задач – набір який заданий професійною підготовкою – «мистецтвознавця»;

· певний набірзасобів – включаючи сюди:

- онтологічні картини, або його світосприйняття;

- певну мову;

- певний набірпонять.

Не рідко ми у цьому випадку говоримо про

· спосіб роботи, про

· підходи.

(Коли ми кажемо «методологічний підхід» або «підхід мистецтвознавця», то і підхід – символізується через таку ж картинку позиціонера на типологічній схемі. По суті справи це є фіксація культурної обумовленості діяльності, яка передбачається.)

«Здатність» - логічна природа цього поняття, це згортання деякого процесу діяльності у деякі властивості, які приписують людині, групі людей або ще чомусь.

Людина здатна дещо зробити – це означає, що вона робить те і те, і ось це закладається у людину, незалежно від того, чи актуалізується ця діяльність або не актуалізується (модус можливого, повинного). Ми заздалегідь знаємо, що вона буде робити те, що задане її здібностями. Так саме це, як видно, використовується у «позиційній», або типодіяльністні схемі.

Типодіяльністна схема зв’язує той одиничний процес діяльності, який буде здійснювати цей позиціонер і який поляже у ситуацію із типовою культурною характеристикою («методолог»), із типом діяльності, який у нас заданий в інвентаризаційних таблицях, коли ми говоримо: «проектувальна діяльність», «дослідницька діяльність», «онтологічна робота», «мистецтвознавська робота» або ще з більш вузькими членуваннями.

Маючи такі типологічні таблиціможливихдіяльностей ми зараз як би переводимо їх у актуальний план, - малюючи фігурки.

Говоримо: «У наш простір, на наш плацдарм ми можемо брати ось такі діяльності, і відповідно задіяти такі ось засоби – онтологічні картини, уявлення, поняття і т.д.»

Подібного роду позиціонери є конструктивними елементами у нашій роботі. Це значить, що це одинички того семіотичного конструктора із якого ми будуємо свої власні схеми. І у цьому плані вони морфологічні.

Ми можемо збирати їх (схеми) у будь які конструкції, а потім одушевляти ці конструкції, приписувати їм процеси, і тоді вони будуть ставати системами (схема - … - система) - увага!.

Але ми ці системи не задаємо первісно, а саме конструюємо. І ось коли йде робота в «позиційних» схемах, вона, як правило, є – конструктивною роботою – вона передбачає уявлення якихось наборів композицій, їх групування і т.д.

(позиція, місце, роль, системи, структури)

Зараз можливо зробити формальний крок і сказати, що позиція, яка включена у конструктивну роботу, про яку зараз йшла мова, повинна жорстко протиставлятися по-перше місцю – що є інше ніж позиція, і тим більш – ролі, – що теж є зовсім інше.

Місце – із моєї точки зору відрізняється від позиції.

Позиція – це конструктивний елемент, і структури або зв’язків тут ще немає. Але ось якщо ми накидали сюди якусь кількість позиціонерів і потім задаємо між ними якісь, поки не обговорюємо які саме – зв’язки і відношення і створюємо із них структуру, то по відношенню до цієї структури усі ці позиціонери стають вже – місце утримувачами. Таким чином -

Місце – задається набором тих зв’язків, які ведуть до кожного позиціонера, а точніше у місце. На малюнку четвертий позиціонер знаходиться у місці, яке визначається трьома зв’язками – а,в,с.

І, як слідує, місце, яке він займає, характеризується цими трьома зв'язками. Ці зв’язки, далі, ми можемо обірвати, перевести у властивості – функції цього місця.І тоді ми будемо казати, що

це місце - характеризується відповідними функціямиα,β,γ.

Властивості-функції – є трансформацією зв’язку як би у властивості матеріалу. Але хоча ми говоримо, що це властивість, воно, фактично, є функцією зв'язку, бо належить не наповненню т.б. самому позиціонеру, а тому місцю, яке він у даному випадку зайняв, т.б. ця властивість є властивість структури і відбиває положення місця у цій структурі.

 

Цим поняття «місце» відрізняється від поняття «позиція» і треба дуже чітко розрізнювати просто «позиційні» схеми від структурних схем , які вміщують певні зв’язки між місцями і структуруцихзв’язків.

Тому усвідомленим є, скажімо, розрізнювання системного та структурно-системного підходу. Таким образом

позиційне уявлення – може бути проінтерпретоване як системне, т.б. ми можемо там передбачати процеси, у тому числі і приховану від нас функціональну структуру, яка не розмальована у певні організації матеріалу, і конструктивні відношення між ними.

Але якщо ми говоримо, що у нас

структурно-системна схема – то це означає, що зв’язки та місцятам відповідно виявлені.

 
 





©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.