Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні результати дослідження



Північний регіон України включає у себе Київську, Житомирську, Чернігівську та Сумську області (так звана Північна Україна). Цей регіон із високою платністю населення, високою культурною та релігійною самовизначеністю. Через те, що до територіальної структури регіону входить Київська область і, відповідно, м. Київ – столиця країни, з одного боку, та наявність кордону із «країною агресором» (Чернігівська та Сумські області) – з іншого, цей регіон є одним із стратегічно важливих з точки зору розвитку подальших подій. Тому, на нашу думку, важливо оцінити який потенціал у Північного регіону з точки зору реалізації можливостей ескалації чи деескалації конфлікту в Україні.

Зрозуміло, що офіційний Київ є представником загальнодержавної політики країни, а тому можна, в певній мірі, ототожнювати настрою Північного регіону та країни в цілому. З іншого боку, даний регіон має свою культурну та національну спадщину, відмінну від Східного та Північного регіону, тому таке обожнення є назавжди доречним.

Почнемо із аналізу національної структури населення Північного регіону наведена у табл. 1.

Таблиця 1

Національний склад населення Північного регіону України
за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року [13]

Національний склад Області північного регіону, % В середньому по регіону
Житомирська Чернігівська Київська Сумська
українці 90,3 93,5 92,5 88,8 91,3
росіяни 5,0 5,0 6,0 9,4 6,4
поляки 3,5   0,2   1,9
білоруси 0,4 0,6 0,5 0,3 0,5
євреї 0,2 0,1 0,1   0,1
молдавани 0,1   0,1 0,1 0,1
німці 0,1       0,1
чехи 0,1       0,1
вірмени 0,1   0,1 0,1 0,1
цигани 0,1     0,1 0,1
інші національності 0,1 0,8 0,5 1,2 0,7

 

Близькість кодонів Північного регіону до кордонів країни із Білоруссю, Польщею та Російською Федерацією назначалась на національному складі населення цієї території (6,4% етнічних росіян, 1,9% – етнічних поляків та 0,5 – етнічних білорусів). Така структура національних меншин сприяє тому, що у регіоні більш розвиненій «проєвропейські» погляди на майбутнє України та перспективи її розвитку.

На території Північного регіону для спілкування використовуються українська та російська мова, оскільки значна частина населення цього регіону, хоч і є етнічними українцями, проте звикли іще із часів радянського союзу саме до цієї мови. Так, за даними агенції Detail Communications, у Житомирській та Київській областях більшість населення спілкується українською мовою, Чернігівській та Сумській – російською (на 2011 р.) [19]. Не дивлячись на те, що у Північному регіоні другою мовою для спілкування є російська, аналіз подій 2013-2014 рр. свідчать, що національне спрямування свідомості населення даної частини України. Наприклад, на останніх виборах 2014 р. у Верховну раду України населення Північного регіону в більшості своїй підтримало проукраїнські партії (95-96% голосів), в той час як проросійський блок отримав (за даними ЦИК, 2014): 3,33% – Житомирська область;

2,66% – Київська область, в т.ч. м. Київ – 3,69%; 3,86% – Чернігівська область; 4,64% – Сумська область.

Проаналізуємо як відреагував Північний регіон на події останнього року та агресію з боку країни-сусіда.

Таблиця 2

Періодизація реакції Північного регіону на найбільш значимі події 2014 р.

Найбільш значимі події 2014 р. Дата події
Житомирська Чернігівська Київська Сумська
Євромайдан. Масові вбивства (події 18-20 лютого 2014 р.) Проведення мітингів у підтримку (2000 осіб) Акція на підтримку «Небесної сотні» Проведення мітингів у підтримку (2000 осіб) Акція на підтримку «Небесної сотні» Активні дії відбуваються в м. Київ (до 300-800 тис.) Акція на підтримку «Небесної сотні» Проведення мітингів у підтримку (5000 осіб) Акція на підтримку «Небесної сотні»
Анексія Криму (16-18 березня 2014 р.) Невизнання Криму частиною Російської Федерації
АТО (із 13 квітня 2014 .) Волонтерський рух, акції підтримки, прийнято 6171 вимушених переселенців (станом на 5.01.2015 р.) Волонтерський рух, акції підтримки, прийнято 6902 вимушених переселенців (станом на 11.02.2015 р.) Волонтерський рух, акції підтримки випадки ухилення від мобілізації (7 кримінальних справ), прийнято більше 39 тис. вимушених переселенців (станом на 7.01.2015 р.) Волонтерський рух, акції підтримки випадки ухилення від мобілізації (1 кримінальна справа), прийнято понад 9 тис. вимушених переселенців
Введення військ Росії на територію України (офіційне підтвердження українською стороною 27 серпня 2014 р.) 59% населення вважає, що Україна знаходиться у стадії війни з Росією*
Збиття літака Боїнг-777 на Донеччині (17 липня 2014 р.) Президент ініціював створення комісії з розслідування, висловлення співчуття сім’ям загиблих
Підписання Угоди між Україною та ЄС (26 березня; 27 червня 2014 р.) 60,9% населення підтримує підписання угоди **

* опитування DW-Trend, проведеного в грудні 2014 року незалежним інститутом IFAK на замовлення медіа-компанії Deutsche Welle [16]

** результати соціологічного дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 11 червня 2014 року [1]

 

Наведені дані свідчать про активну участь населення та підтримку дій теперішнього керівництва країни щодо реакції на агресію та анексування, європейські орієнтири.

Перейдемо до оцінки відносин між українцями та росіянами у даному регіоні. В Україні наразі проведено уже багато опитувань з питань ставлення населення країни до агресивної поведінки країни-агресора. Цікавим є те, що відношення українців до росіян є на порядок кращім, аніж росіян до українців. Це підтверджується такими даними:

– за даними опитування DW-Trend [16]:

10% росіян вважають, що Україна та Росія перебувають у стані війни, натомість 59% українців у цьому впевнені; 56% українців вважають відносини України та Росії – ворожими;

– за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) [8]:

48% українців, хто добре ставиться до Росії, при цьому 74% українців не вважають винним у агресії населення РФ; 32% мешканців РФ ставлять добре до України, до її населення – 60%;

– за даними опитування Фондом громадської думки (на російській – ФОМ) [9]:

33% росіян вважають найбільш значимою подією 2014 р. – приєднання Криму, 32% – Олімпіаду у Сочі; 30-33% – події навколо України; проблеми санкцій – 1%. Найбільш одіозними фігурами країни вважають В.Путіна, В. Жириновського та С. Лаврова.

У 2014 році в Росії було проведено опитування, де було задане питання: «Як в цілому Ви відновитесь до України?» (табл. 3).

Таблиця 3

Результати опитування ФОМ громадян РФ [9]

Роки Добре, % Погано, %

 

Як показано в таблиці 3, відносини з Україною розвивалися досить нерівно усі минулі роки, ще задовго до нинішнього драматичного загострення. Тільки під час зближення партнерських відносин Києва та Москви (під час правління В. Януковича) в кінці 2012, росіяни ставилися до України найбільш дружньо, починаючи із 2005 р. Причому, за даними ФОМ, у листопаді 2012, ще за В. Януковича, 65% опитаних вважали, що для Києва вигідніше розвивати зв’язки з Росією, ніж з Євросоюзом.

Зрозуміло, що в першу чергу на думку мас впливають ЗМІ. Якщо проаналізувати тематичний спектр провідних російських телеканалів вибудовується дуже невтішний для іміджу України перелік:

– за часів президентства Б.Єльцина: аварії, катастрофи та стихійні лиха;

– за часів президентства В. Путіна (до 2008 р.): тональність сюжетів в більшості негативна: бандитизм, руйнування економіки, насильницька націоналізація населення, газові проблеми, «кримські жахіття» (повідомлення про бандитів – кримських татар, небезпеку відпочину на півострові, хвороби, бензинову кризу тощо);

– за часів президентства Д. Медведєва: тональність сюжетів в більшості нейтральна: активно розвивається ідея «старшого брата», сюжети про важливість економічного, політичного та культурного поєднання, про на націоналізм та нацизм;

– за часів теперішнього правління В. Путіна: інформаційний тон вкрай негативний: економічна нездатність, політична конфронтація, нелігітимність або дегуманізація теперішнього Президента України («хунта», «карні загони», «бандерівці» і т.д.), націоналізм, канібалізм, масове дезертирство, військова неспроможність, недопущення виконання «плану Обами» і багато іншого.

Зрозуміло, що на фоні такого негативу населення РФ так чи інакше (навіть несвідомо) ставиться до українців як до більш слабких, менш розумних та нерівних собі.

Якщо заглибитись у зміст цих повідомлень, тоді очевидним є розуміння того, що нав’язують ЗМІ спільноті: Росія не ведене ніяких бойових дій на території іншої країни, але «захищає» населення на території, яка сприймається як «своя» і захищає своїх на за громадянством, а по крові та мові.

Як зазначило видання The National Interest (США), і з цим варто погодитись, «…справжня війна на Україні йде за українську самосвідомість...отже, в своїй основі це конфлікт через те, бути Україні монокультурною або мультикультурною нацією…». Іншими словами, військові дії на Сході країни – це по-суті конфлікт між двома націями, у яких, з часів розпаду Радянського Союзу, сформувалось кардинально різне уявлення про те, що означає бути патріотом та громадянином своєї країни. З точки зору більшості українців, і цю думку підтримує більшість населення Північного регіону, війна на Сході – це війна за українську самосвідомість.

Якою ж є національна ідея, що спонукає країни-сусіди ворогувати?

Аналіз історичних подій від XVI-XVII ст. і до сьогодення, показує, що українська самосвідомість завжди, була направлена на незалежність, на визнання себе вільним народом, який може сам творити свою історію. При цьому, реалізація національної ідеї нерозривно пов’язана в Україні із націоналізмом та національною демократією. Вони є інструментом боротьби за незалежність, наряду із ідеологією, мораллю, плеканням любові до нації, держави, її традицій тощо. Але це все відбувається на фоні досить глибокої толерантності до інших народів, національних спільнот, що перебували на території України в різні часи и за різних обставинні (німці, поляки, росіяни, євреї). Зокрема, Північний регіон є зразком толерантного й цивілізованого співжиття, де тільки в Житомирській області національний склад становить більше 10 різних національних груп, що мають істотну частку в структур населення. При цьому, тут ніколи не спостерігалось випадків міжетнічної чи міжнаціональної ворожнечі, протистоянь чи конфліктів на цьому ґрунті. Загалом, в Північному регіоні, як і в Україні вцілому, сформовано доброзичливе ставлення до носіїв різних культур, мов та релігій.

Наразі, аналіз подій 2014-2015 рр. свідчить, що на території України відбуваються бойові дії у тих регіонах, де слабша українська культура, її традиції, відсутня або дуже слабка національна самоідентифікація. І як зазичив колишній Президент України В. Ющенко «..зона АТО проходить по тих місцях, де багато чужих героїв (Ленін, Сталін, Орджонікідзе).» [15].

Іншим найважливішим чинником, що визначає відносини двох країн, є взаємозалежність економічних комплексів, тут мова іде і про газонафтову торгівлю, і торгівлю продуктами харчування, і високими технологіями (наприклад, авіабудування та військово-оборонний комплекс). Тим не менш, до цих пір зберігається висока залежність і взаємна потреба двох економік. Для Росії Україна зберігає стратегічний інтерес в першу чергу як країна-транзитер російського газу і нафти в Європу. Основні нафто- і газопроводи, через які Росія експортує свої вуглеводні в Європу, проходять через територію України. Всім пам’ятні «газові війни», коли фактично суто економічна суперечка перетворилась на міжнародну політичну арену, і постраждали багато європейських країн, що залишилися без необхідного газу. Також, для Росії важливим є промисловий потенціал України. Таким чином, така залежність тримає відносини України та Росії в межах, що не дають, поки що сторонам перейти до більш активних військових дій, а народи країн – у більш-менш нейтральному настрої.

Третім фактором, що впливає на українсько-російські відносини є інтеграційна спрямованість. Наразі, російське керівництво, політична еліта й пересічні громадяни у своїй переважній більшості свято переконані, що: Україна є частиною Росії й не повинна існувати відокремлено від неї; росіяни й українці є одним народом, їхнє возз’єднання в єдиній державі має завершитися формуванням потужного надетносу та утворенням «руського миру» з однією мовою, церквою й культурою; незалежна державність України є геополітичною аномалією й становить стратегічну загрозу для Росії; Росія без України є геополітично незавершеною і не може відродитись як світова наддержава [14]. Так, основні прагнення росіян та РФ можна ідентифікувати як:

– недопущення вступу України у НАТО (не дати змогу США наблизитись до Росії та «захопити» Україну);

– недопущення вступу України в ЄС (ця ідея є абсурдною для більшості росіян, які бачать своє майбутнє разом з «Новороссією»);

– небажання розуміти та поважати українську культуру, мову та традиції (прояви такого «націоналізму» незрозумілі росіянам, які самі не мають історичної самоідентифікації, їх знання обмежуються культурою радянських часів).

У свої часи іще С. Петлюра вказував на втрату російською демократією «колишніх доблестей і заслуг», на «здійснюваний факт зміщення російського лібералізму в бік великоруського націоналізму» [10].

Більшість західних країн та США ще у 90-і роки усвідомили, що Україна та Росія в своєму тандемі були основою становлення та розвитку комунізму за радянських часів. Тому, ще з часів розпаду Радянського союзу основою зовнішньої політики країн Заходу щодо РФ і Україні стало прагнення не допустити реставрації комунізму в будь-якій формі в цих країнах.

У Європі розуміють, що існуючий конфлікт – не внутрішній конфлікт України. У Європі та у більшості країн світу є розуміння того, що боротьба на Донбасі – це навіть не просто «гібридна», а справжнісінька війна між країнами. Її масштаби можна порівняти з військовими діями в Європі в часи Другої світової. Під час холодної війни, з 1947 по 1991 рік, бойові дії відбувалися на другорядних площадках, на головній європейській сцені військових дій між Заходом і Сходом не було. Навіть югославська війна такою не була (там був внутрішній конфлікт, в якому великі держави не брали участі, закликаючи до мирного вирішення).

Таким чином, можемо констатувати, що відносини між народами України та Росією знаходяться під впливом ряду деструктивних факторів, головним із яких є політична воля Кремля. Керівництво РФ прямо чи опосередковано впливає на громадську думку, на настрої та бажання свого народу, вдало маніпулюючи їх страхами перед невідомим, перед змінами, підсилюючи нездоровий російський шовенизм лозунгами типу «Ми – росіяни», «Захистимо наших братів від бандерівців», «Крим наш», завідомо підмінює поняття та викривляє реальність подій.

В цьому контексті для українців та України вкрай важливим є пошук відповіді на питання: «Хто ж насправді зацікавлений у сильній та незалежній Україні?». Ще питання постало перед нами ще на початку 1990-х рр. Адже, як видно із зазначеного вище і з хронології досвіду відносин Україна-Росія на різних етапах історичного розвитку, завершальним акордом таких відносин ставала втрата Україною своєї незалежності. Так, у вересні 1917 р. голова першого українського парламенту – Центральної ради – М. Грушевський відзначив: «Ми розглядаємо федерацію не як шлях до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому – до федерації всього світу» [11]. З висоти сьогоднішнього історичного знання у цих словах бачиться один з витоків притаманного багатьом українцям недооцінювання власного потенціалу, своєрідного філософствування тоді, коли потрібно приймати радикальні для держави і суспільства рішення [14].

Аналізуючи історичні події бачимо, що українські лідери щоразу не розуміють потенціал України як самостійної держави та надмірно довіряють «дружнім поривам» російського керівництва, недооцінюють силу так званих «імперських амбіцій» країни-сусіда.

Наразі, провідні експерти, політологи, соціологи радять не розслаблятися, адже вирішити конфлікт між країнами за день-два навряд чи вдасться. Україну чекають важкі часи, але якщо будуть зроблені правильні кроки, вона отримає шанс для впровадження реформ і поверне контроль над своїми територіями, а потім баланс порозуміння між народами країн – відноситься.

Висновки. Таким чином, здатність налагодити міжнаціональні відносини України та Російської Федерації буде головним іспитом для теперішнього керівництва обох країн: перевіркою на витривалість, мужність, запас міцності, толерантність та здатність вибачати.

Ступінь зовнішнього впливу на ситуацію в Україні буде залежати від рішучості позицій самої України, співвідношення «амплітуди» зовнішніх санкцій і серйозності ставок Росії, її «порога чуттєвості», а головне – від остаточної самоідентифікації України, визначення кола своїх потенційних партнерів, пріоритетів розвитку та розробки базових принципів співіснування із країнами-сусідами.

Література

1. Відносини ЄС-Україна-Росія: проблеми і перспективи. Аналітична доповідь Центру Разумкова. – Національна безпека і оборона. – 2014. – № 4-5. – С.8-9.

2. Історичні міфи і стереотипи та міжнаціональні відносини в сучасній Україні [Текст]: [колективна моногр.] / [О. Г. Аркуша та ін.]; за ред. Леоніда Зашкільняка ; НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича. – Л.: Ін-т українознавства ім. Крип'якевича НАНУ, 2009. - 472 с.

3. Мельник І.А. Міжнаціональні відносини: радянський експеримент та історичні реалії / І. А. Мельник. – К. : Либідь, 2006. – 468 с.

4. Міжнаціональні відносини в Україні: стан, тенденції, перспективи / Д.В. Табачник [та ін.]. – К. : Етнос, 2004. – 584 с.

5. Міжнаціональні відносини і національні меншини України: Стан, перспективи / упоряд. Р. Ш. Чілачава, Т. І. Пилипенко; ред. Р. Ш. Чілачава. – К. : Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2004. – 384 с.

6. Ніколаєв О.А. Організаційно-правові механізми регулювання міжнаціональних відносин у радянській Україні / О. А. Ніколаєв // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 40. – С. 332-339

7. Опитування: понад 60% українців підтримують вступ України до ЄС, а більш як 40% – за вступ до НАТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.newsru.ua/ukraine/26jun2014/opros_nato.html

8. Опитування: Як змінилося ставлення українців до Росії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://molbuk.ua/ukraine/79639-opytuvannya-yak-zminylosya-stavlennya-ukrayinciv-do-rosiyi.html

9. Опрос ФОМ: Россияне ставят Крым выше санкций и обвала рубля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ridus.ru/news/174330

10. Петлюра С. Из русской печати / С. Петлюра // Украинская жизнь. – 1913. – № 3. – С. 69-74.

11. Промова Михайла Грушевського на з'їзді народів у Києві // Сучасність. – 1988. – № 9. – С. 85-89

12. Селіванова О. П. Діалог культур як засіб формування культури міжнаціональних відносин / О. П. Селіванова // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2012. – № 15(1). – С. 58-64.

13. Український перепис населення 2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://2001.ukrcensus.gov.ua/

14. Філенко І. В. Особливості висвітлення зовнішньої політики України в російських ЗМІ за часів президентства Б. Єльцина / І. В. Філенко // Вісник Маріупольського державного університету. Сер.: Історія. Політологія. – 2013. – Вип. 6. – С. 114-124.

15. Ющенко В. Державотворення та шляхи до національної єдності: лекція для студентів Київського національного університету культури і мистецтв [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://knukim.edu.ua/novunu/derzhavotvorennya-ta-shlyahi-do-natsionalnoyi-yednosti/

16. DW-Trend: українці вважають, що між РФ і Україною точиться війна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dw.de/dw-trend-українці-вважають-що-між-рф-і-україною-точиться-війна/a-18148888

17. Vote: What Was the Most Important Story of the Year? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://blogs.wsj.com/dispatch/2014/12/19/vote-what-was-the-most-important-story-of-the-year-2/

18. Nicolai N. Petro The Real War in Ukraine: The Battle over Ukrainian Identity [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nationalinterest.org/feature/the-real-war-ukraine-the-battle-over-ukrainian-identity-11782

19. Infographic: Ukraine in 10 slides (march 14, 2014) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://detailcomms.com/infographics/

 




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.