Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Степень выраженности конфликтного противостояния предполагает выделение скрытых и открытых конфликтов

Питання 2

Алетична модальність - це виражена в судженні в термінах необхідності-випадковості або можливості-неможливості інформація про логічну чи фактичну детермінованість (обумовленості) судження.

Істинність або хибність суджень повинна бути обгрунтована. Підставами можуть бути або структурно-логічні характеристики суджень, або їх співвідношення з дійсністю. У відповідності з цим розрізняють: 1) логічну модальність і 2) фактичну модальність.

1) ЛОГІЧНА МОДАЛЬНІСТЬ

Логічна модальність - це логічна детермінованість судження, істинність або хибність якого визначається структурою, чи формою судження.

До логічно істинним (L-і) відносяться судження, що виражають закони логіки; до логічно помилковим (L-л) - внутрішньо суперечливі судження. Наприклад, судження є логічно істинним, якщо воно виражає закон виключеного третього (рVр) - яке б судження не було підставлено замість р, вираз рVр завжди буде істинним висловлюванням. Відповідно, завжди помилковим буде судження (р→р) як суперечить закону тотожності.

Логічно істинні судження разом з логічно помилковими (L-і V L-л) утворюють клас логічно детермінованих суджень. Всі інші судження, істинність або хибність яких не може бути визначена, виходячи з їх структури, складають клас фактично детермінованих суджень: F-і V F-л.

2) ФАКТИЧНА МОДАЛЬНІСТЬ

Фактична модальність пов'язана з об'єктивною, або фізичної, детерминированностью суджень, коли їх істинність і хибність визначаються співвідношенням з реальною дійсністю.

До фактично істинним (F-і) відносяться судження, в яких зв'язок між термінами відповідає реальним відносинам між предметами. Приклад такого судження: «Ейфелева вежа знаходиться в Парижі». До фактично помилковим (F-л) відносяться судження, в яких зв'язок між термінами не відповідає дійсності. Наприклад: «Жоден ссавець не живе у воді».

Об'єктивна стійкість реальних зв'язків між предметами і їх ознаками знаходить своє вираження у фактичній модальності суджень за допомогою алетичних модальних понять необхідності і випадковості.

Необхідність-випадковість. Фактично необхідними є судження, в яких міститься інформація про закони науки. Наприклад: «Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180°». У природній мові такі судження нерідко виражають за допомогою слів «необхідно», «обов'язково», «неодмінно» та ін У логіці для суджень необхідності прийнято вираз: «S необхідно є (не є) Р». У символічному мовою для поняття необхідності загальноприйнятий знак □, який називають оператором необхідності.

Судження необхідності можуть бути істинними, наприклад: «Кисень необхідний для підтримки життя» (□p), але можуть бути і помилковими, наприклад: «Вода не кипить при 100°С в нормальних умовах» (□p). Разом вони складають клас фактично необхідних суджень (□p V □p). Всі інші фактичні судження відносяться до випадкових.

Алетична модальність - це виражена в судженні в термінах необхідності-випадковості або можливості-неможливості інформація про логічну чи фактичну детермінованість (обумовленості) судження.

Істинність або хибність суджень повинна бути обгрунтована. Підставами можуть бути або структурно-логічні характеристики суджень, або їх співвідношення з дійсністю. У відповідності з цим розрізняють: 1) логічну модальність і 2) фактичну модальність.

1) ЛОГІЧНА МОДАЛЬНІСТЬ

Логічна модальність - це логічна детермінованість судження, істинність або хибність якого визначається структурою, чи формою судження.

До логічно істинним (L-і) відносяться судження, що виражають закони логіки; до логічно помилковим (L-л) - внутрішньо суперечливі судження. Наприклад, судження є логічно істинним, якщо воно виражає закон виключеного третього (рVр) - яке б судження не було підставлено замість р, вираз рVр завжди буде істинним висловлюванням. Відповідно, завжди помилковим буде судження (р→р) як суперечить закону тотожності.

Логічно істинні судження разом з логічно помилковими (L-і V L-л) утворюють клас логічно детермінованих суджень. Всі інші судження, істинність або хибність яких не може бути визначена, виходячи з їх структури, складають клас фактично детермінованих суджень: F-і V F-л.

2) ФАКТИЧНА МОДАЛЬНІСТЬ

Фактична модальність пов'язана з об'єктивною, або фізичної, детерминированностью суджень, коли їх істинність і хибність визначаються співвідношенням з реальною дійсністю.

До фактично істинним (F-і) відносяться судження, в яких зв'язок між термінами відповідає реальним відносинам між предметами. Приклад такого судження: «Ейфелева вежа знаходиться в Парижі». До фактично помилковим (F-л) відносяться судження, в яких зв'язок між термінами не відповідає дійсності. Наприклад: «Жоден ссавець не живе у воді».

Об'єктивна стійкість реальних зв'язків між предметами і їх ознаками знаходить своє вираження у фактичній модальності суджень за допомогою алетичних модальних понять необхідності і випадковості.

Необхідність-випадковість. Фактично необхідними є судження, в яких міститься інформація про закони науки. Наприклад: «Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180°». У природній мові такі судження нерідко виражають за допомогою слів «необхідно», «обов'язково», «неодмінно» та ін У логіці для суджень необхідності прийнято вираз: «S необхідно є (не є) Р». У символічному мовою для поняття необхідності загальноприйнятий знак □, який називають оператором необхідності.

Судження необхідності можуть бути істинними, наприклад: «Кисень необхідний для підтримки життя» (□p), але можуть бути і помилковими, наприклад: «Вода не кипить при 100°С в нормальних умовах» (□p). Разом вони складають клас фактично необхідних суджень (□p V □p). Всі інші фактичні судження відносяться до випадкових.

 

Питання 3

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.
Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.
Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством. Лекції у студентському житті становлять лише момент, але цього досить для того щоб залишити в їхній пам'яті глибокі сліди. Тому значення особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.
Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.
Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блиску-чими лекторами, М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв, Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатома вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.
Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона хаарктеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керуваати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.
При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:
- культура спілкування викладача зі студентами,
- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутріш-нім самопочуттям,
- оволодіння увагою аудиторії,
- виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога),
- володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).
Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення – привабливим.
Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.
Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вчителя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.
Мовлення вчителя буває у двох різновидах – у монолозі (монологічне мовлення).

 

Питання 4

Для правильного понимания и толкования конфликтов, их сущности, особенностей, функций и последствий важное значение имеет типологизация, т.е. выделение основных типов конфликтов на основе выявления сходства и различия, надежных способов идентификации конфликтов с общностью существенных признаков и отличий.

Для выбора адекватного метода воздействия и управления соответствующим конфликтом целесообразно проводить классификацию в зависимости от основных признаков: способу решения; сферы проявления; направленности воздействия; степени выраженности; количества участников; нарушенных потребностей.

На основе классификации определяют виды и разновидности конфликтов . Вид конфликта - вариант конфликтного взаимодействия, выделен по определенному признаку.

Способ разрешения конфликтов предполагает их деление на антагонистичные (насильственные) конфликты и компромиссные (ненасильственные).

Насильственные (антагонистичные) конфликты представляют собой способы разрешения противоречий путем разрушения структур всех конфликтующих сторон или отказа всех сторон, кроме одной, от участия в конфликте. Эта сторона и выигрывает. Например: полное поражение противника в споре ( выборы органов власти и т. д.).

Компромиссные конфликты допускают несколько вариантов их решения за счет взаимного изменения целей участников конфликта, сроков, условий взаимодействия. Например: поставщик не отправляет производителю заказанное сырье в указанный срок. Производитель имеет право требовать выполнения графика поставок, но сроки поставок груза изменились по причине отсутствия средств для транспортировки из-за неплатежей. По взаимной заинтересованности достичь компромисса возможно путем проведения переговоров, изменения графика поставок.

Сферы проявления конфликтов крайне разнообразны: политика, экономика, социальные отношения, взгляды и убеждения людей. Выделяют политические, социальные, экономические, организационные конфликты.

Политические конфликты - столкновение по поводу распределения властных полномочий, формы борьбы за власть.

Социальный конфликт представляет собой противоречия в системе отношений людей (групп), которые характеризуются усилением противоположных интересов, тенденций социальных сообществ и индивидов. Разновидностью социальных конфликтов считаются конфликты трудовые и социально-трудовые, т.е. в сфере трудовой деятельности. Это большая группа конфликтов, который возникают очень часто в виде забастовок, пикетов, выступлений больших групп работников.

Экономические конфликты представляют собой широкий спектр конфликтов, в основе которых лежат противоречия между экономическими интересами отдельных личностей, групп. Это борьба за определенные ресурсы, льготы, сферы экономического влияния, распределение собственности и т.д. Указанные виды конфликтов распространены в разных уровнях управления .

Организационные конфликты являются следствием иерархических отношений, регламентирования деятельности человека, применение распределительных отношений в организации: использование должностных инструкций, функционального закрепления за работником прав и обязанностей; внедрения формальных структур управления; наличия положений по оплате и оценки труда, премирования сотрудников.

По направленности воздействия выделяют вертикальные и горизонтальные конфликты. Характерной чертой их является распределение объема власти, который находится в оппонентов на момент начала конфликтных взаимодействий.

В вертикальных конфликтах объем власти уменьшается по вертикали сверху вниз, что и определяет разные стартовые условия для участников конфликта: начальник - подчиненный, высшая организация - предприятие, основатель - малое предприятие.

В горизонтальных конфликтах происходит взаимодействие равноценных по объему имеющейся власти или иерархическим уровнем субъектов: руководители одного уровня, специалисты между собой, поставщики - потребители.

Степень выраженности конфликтного противостояния предполагает выделение скрытых и открытых конфликтов.

Открытые конфликты характеризуются явно выраженным столкновением оппонентов: ссоры, споры, столкновение. Взаимодействие регулируется нормами, соответствующими ситуации и статусу участников конфликта.

В случае скрытого конфликта отсутствуют внешние агрессивные действия между конфликтующими сторонами , но при этом используются косвенные способы воздействия. Это происходит при условии, что один из участников конфликтного взаимодействия опасается другого, или же у него нет достаточной власти и сил для открытой борьбы.

Количество участников конфликтного взаимодействия позволяет разделять их на внутриличностные, межличностные, межгрупповые .

Внутриличностные конфликты - представляют собой столкновение внутри личности равных по силе, но противоположно направленных мотивов, потребностей, интересов. Особенностью данного вида конфликта есть выбор между желанием и возможностями, между необходимостью выполнять и соблюдением необходимых норм.

Межгрупповые конфликты - конфликты между различными группами, подразделениями, в которых затрагиваются интересы людей, объединенных в период конфликта в единые сплоченные сообщества.




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.