Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЧАСТИНА ІІІ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ТА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ



Стан. Низька результативність зовнішньої політики України зумовлена насамперед відсутністю внутрішнього консенсусу щодо власної ідентичності та розуміння засадничих національних інтересів, на яких могла б будуватись цілісна і несуперечлива зовнішня політика. Важливим проблемним чинником є геополітичні умови — Україна (в силу географічного розташування) знаходиться в полі потужної геостратегічної конкуренції, предметом якої є ціннісний вибір моделі розвитку, що зумовлює підвищену конфліктність будь-якого послідовного міжнародно-політичного курсу. Оскільки ці проблеми мають об’єктивний характер, то їх вирішення вимагатиме тривалого часу. Разом із тим, є ціла низка проблемних моментів, що можуть бути усунені у короткостроковій перспективі шляхом конкретних дій, реформ та переосмислення тактичних завдань. Серед таких проблем: дефіцит якісної координації зовнішньополітичної діяльності, потреба реформування дипломатичної служби, необхідність зниження ролі зовнішньої політики як фактору внутрішньополітичної боротьби, недостатність фінансування та брак якісного планування.

Стратегічна перспектива. Оптимальна зовнішня та безпекова політика має кілька складових. По-перше, вона максимально зорієнтована на цілі розвитку держави, реалізації її стратегічних пріоритетів; по-друге, сприяє мобілізації зовнішніх ресурсів заради позитивних змін політико-економічної системи; по-третє, спирається на узагальнену підтримку найбільш репрезентативних та динамічних суспільних груп; по-четверте, ґрунтується на чіткому ціннісному виборі та усвідомленні стратегічних національних інтересів; по-п’яте, сприяє утвердженню найбільш прогресивних суспільно-політичних практик; по-шосте, спирається на достатні легітимні механізми та розподіл функцій; по-сьоме, залучає потенціал недержавних факторів (бізнесу, громадянського суспільства).

Успішність зовнішньої політики у майбутньому залежатиме насамперед від якісного узгодження її практичних інструментів із внутрішніми потребами держави і суспільства. Існує потреба інтелектуалізації зовнішньої та безпекової політики, запровадження сучасної європейської культури планування, інформаційного обігу та стимулювання кар’єрного зростання дипломатів. Стратегічне планування має здійснюватися із залученням незалежних експертів в умовах максимальної деполітизації. При цьому стратегічні цілі (основні постулати) зовнішньої та безпекової політики не повинні піддаватися ревізії в залежності від зміни урядів/президентів. Політики мають публічно домовитись про ті консенсусні позиції, що не викликають заперечень і не підлягатимуть перегляду.

Необхідні реформи. Стратегічні напрями мають включати: інтеграцію в європейський економічний, соціальний та гуманітарний простір; формування максимально неконфліктних відносин з Російською Федерацією, без відмови від основних національних інтересів України; інтеграція в оновлюваний формат трансатлантичних відносин та встановлення продуктивних взаємин з «новими регіональними лідерами» (Китаєм, Індією, Бразилією).

Практичні напрями передбачають наступне:

Реформа дипломатичної служби (до 2-х років). Метою має стати перехід від існуючої нині лінійної до більш функціональної системи управління з передачею більших повноважень середнім та нижнім ланкам дипслужби. Структура МЗС має будуватися за тематичним критерієм. МЗС повинен поділятися на функціональні гендиректорати, ключовими серед яких має бути політичний, безпековий, економічний, правовий, консульський тощо. Необхідно запровадити практику проактивної координуючої ролі МЗС у системі органів виконавчої влади. У сфері зовнішньої політики держави — якісно використовувати потенціал громадської дипломатії. Сприяння держави спроможне перетворити громадську дипломатію у серйозний зовнішньополітичний ресурс. Громадська експертиза має стати невід’ємною складовою оцінювання якості зовнішньої політики.

Практичне наповнення асоційованих відносин з ЄС (3—4 роки).Асоціативні відносини між Україною та ЄС, що охоплюють усі суспільно значущі сфери політичних, економічних та соціальних відносин, мають активно формуватися, не чекаючи офіційного підписання та ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Така можливість уже закладена в проміжний практичний інструмент — «Порядок денний асоціації», що містить важливі пріоритети, ступінь реалізації яких підлягає вимірюванню та моніторингу. Зосередитися на формуванні поглибленої зони вільної торгівлі. Опанувати нові інструменти технічної та фінансової допомоги ЄС (ENPI) та використати конструктивний потенціал «Східного партнерства». Більшої дипломатичної уваги необхідно приділити стосункам з ключовими країнами-членами.

Скасування візового режиму для громадян України з боку ЄС (4—5 років). В рамках становлення системи Інтегрованого управління кордонами слід забезпечити ефективну охорону кордону, продовження демаркації, реформування прикордонних служб та посилення співпраці в рамках FRONTEX. Україні необхідно запровадити новий стандарт закордонного паспорта з біометричними даними, який би відповідав стандартам ІСAO. Необхідно ухвалити міграційне законодавство, яке б відповідало європейській практиці, та створити єдиний міграційний орган (існує лише на папері); укласти угоду про співпрацю з EUROJUST; налагодити системну співпрацю міністерств внутрішніх справ країн-партнерів із МВС країн—членів ЄС та EUROPOL; ухвалити закон України про захист персональних даних.

Розв’язання низки невирішених питань у російсько-українських відносинах (2—3 роки). Необхідно вивчити наслідки для України від запровадження Митного Союзу РФ Білорусі та Казахстану, насамперед щодо доступу українських товарів та послуг; сприяти вступу РФ до СОТ; завершити процес делімітації морського кордону та розпочати активну стадію демаркації сухопутного кордону; відсунути на майбутнє конфліктні питання, остаточне розв’язання яких зумовлює підвищену конфліктність як всередині України, так і у двосторонніх відносинах (гуманітарні питання, трактування історичного минулого, Чорноморський флот).

Проведення реформи безпекового сектору (2—3 роки, короткострокові цілі). Вдосконалення національної системи стратегічного планування та управління; впровадження в діяльність МО і Генштабу ЗСУ сучасних процедур менеджменту ресурсів; позбавлення армії від виконання невластивих їй функцій, пріоритетна підтримка боєздатності чергових сил з протиповітряної оборони, сил спеціальних операцій, чергових сил і засобів військової розвідки; посилення практики відпрацювання завдань, пов’язаних з протидією піратству на морі та в портах. В контексті реформ безпекового сектору необхідно підвищувати загальний рівень професіоналізму фахівців Служби безпеки України, МВС, Держприкордонслужби інших структур, а також забезпечити їхню повну деполітизацію; наполегливо протидіяти корупції в правоохоронній та безпековій сфері, проникненню бізнес-інтересів у спецслужби.

Першочергові кроки:

Реформа дипломатичної служби. Міністр закордонних справ має призначатися так само, як і інші члени уряду, бути членом урядової коаліції. У керівництві МЗС мають бути розділені політичні та дипломатичні посади. Структура МЗС має будуватися за тематичним критерієм. Генеральні директорати мають включати директорати та відділи; директорати мають стати основною структурною ланкою, відділи — основною робочою одиницею. Кожен відділ, директорат та ГД повинні мати власний бюджет. Кошти мають плануватися не лише на утримання апарату, а насамперед на виконання ним конкретних функцій.

Важливим елементом є перенесення ваги прийняття рішення та ведення справ на рівень деск-офісерів — співробітників, які ведуть конкретні напрями, отримують повноваження за своїм електронним підписом готувати і розсилати документи та інформацію.

Необхідно запровадити нову систему підготовки та обігу інформації — внутрішню закриту електронну мережу обігу інформації та документів. Обіг документів має відбуватися безпосередньо між дипломатами-виконавцями. Кожен дипломат повинен отримати повноцінний доступ через комп’ютерні мережі як до оперативних листів, телеграм, інформаційно-довідкових матеріалів, що циркулюють всередині МЗС та між МЗС і посольствами, так і до бази даних, тобто загального масиву матеріалів, що готувалися в МЗС та ЗУ протягом певного періоду часу.

Політика, зумовлена курсом на європейську інтеграцію, а саме:

Політична асоціація та зона вільної торгівлі.

Завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію, реалізація Порядку денного асоціації: в Угоді не повинно міститися положень, які можуть розглядатися ЄС як зобов’язання з боку України не подавати формальну заявку на членство в ЄС до завершення дії цієї довгострокової угоди.

Ефективне використання програм та інструментів ЄС, доступних для України (Східне партнерство, ENPI тощо): підвищення здатності державних інституцій щодо ефективного освоєння коштів, що виділяються ЄС.

Адаптація законодавства та здійснення регуляторних реформнасамперед з метою отримання максимальних вигід від створюваної моделі «поглибленої зони вільної торгівлі».

Політика для досягнення безвізового режиму з ЄС: підготовка та укладання угоди про співпрацю з EUROJUST (Євроюст) — агенцією ЄС, що опікується боротьбою з організованою злочинністю; підготовка та укладання угоди про співпрацю з EUROPOL; посилення співпраці в рамках FRONTEX, а також двосторонньої співпраці з прикордонними службами сусідніх країн; ухвалення закону про захист персональних даних та початок випуску біометричних паспортів громадян України; створення єдиного міграційного органу; завершення договірно-правового та інфраструктурного оформлення кордонів; а також ратифікація Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, 2005 р. (підписано Україною 17.11.2005); Європейської конвенції про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру, 1981 р. (29.08.2005); Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних щодо уповноважених органів нагляду та міждержавних інформаційних потоків, 2001 р. (29.08.2005); Другого додаткового Протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 2001 р. (08.11.2001); Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, і про фінансування тероризму, 2005 р. (29.11.2005); Конвенції ООН проти корупції, 2003 р. (11.12.2003).




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.