Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Чи важливо, як він виглядав?



«Слід зберегти силу неповторного та яскравого образу Ісуса Христа», — архієпископ Турина, охоронець Туринської плащаниці, яка викликає стільки суперечок.

Проте в Божому Слові навмисно не згадуються такі «яскраві» подробиці щодо зовнішності Ісуса. Бо вони відвертали б увагу від самого вчення Ісуса та його місії — і до того ж стали б підставою для створення ідола Ісуса. Наголошувати на Ісусовій зовнішності за відсутності будь-яких згадок про неї в натхненних Євангеліях означає опиратися самому їхньому духу. По суті, Ісус уже більше навіть і не подібний на людину.

В науці з XIX ст. точиться суперечка з приводу історичності Ісуса між двома науковими школами − історичною та міфологічною. Представники міфологічної школи (Штраус, Бауер) стверджували, що Христос − це міфічна особистість, видумана на основі солярних символів, потреб і сподівань ранніх християн. Основними аргументами міфологістів були: схожість біографії Ісуса з життєописами багатьох релігійних персонажів (єгипетського бога Ра, бога Діоніса, біографії Будди та Мітри); співпадіння подій життя Христа з основними астрологічними датами язичницького календаря; відсутність єдино встановлених подій життя Ісуса у самих християн; суперечності в Євангеліях.

Одним з основних аргументів є посилання на античних авторів, які, ніби то, нічого конкретного не говорять про особу Христа, а згадують про нього без симпатії, як про вигадану постать, а про християнство говорять як про марновірство. Такими авторами є історик ІІ ст. Світоній Транквіл (120 р.), який пише: «Іудеїв, які постійно хвилювалися Хрестом, він (імператор Клавдій – Х.Г.) вигнав з Риму”. (Божественний Клавдій 25, 4.). У іншому творі: «Нерон піддав покаранню християн, людей, які знаходилися під впливом нового шкідливого марновірства» (Життя цезарів 26. 2). Сатирик ІІ ст. Лукіан з Самосати з презирством говорив про Христа: «Адже всі ці нещасні впевнили себе, що вони стануть безсмертними і будуть жити вічно; в наслідок цього християни зневажають смерть, а багато хто шукає її сам.

Окрім того, перший їх законодавець вселив в них (т.б. своїх учнів – Г.Х.) впевненість, що вони брати один одному, після того, як всі вони зречуться еллінських богів і стануть вклонятися своєму розіп`ятому софісту і жити за його законами. Тому, прийнявши без достатніх підстав це вчення, вони в рівній мірі зневажають усяке майно і сприймають його спільним…» (Про смерть Перегріна) (с. 254).

Противники історичності Христа люблять посилатися на філософа Цельса (ІІ ст.), який написав проти християн працю «Правдиве слово», де викладає вигадану фольклорну версію народження Ісуса, яку скоріше за все, запозичив з єврейських історій. Ці історії викладаються в Талмуді в якому згадується про Ісуса (“Ієшу бен Пандера”) вкрай зневажливо і часто недоречно, як про народженого поза законом, а загалом переповідається історія його життя викладена у Цельса. Ніде у Талмуді не ставиться під сумнів факт існування «Ісуса з Назерету». Він називається «брехуном, чаклуном, який зводив Ізраїль з шляху істинного».

В Талмуді говориться про “повішання у канун Пасхи”. Цікаво, євреям була невідомою страта через розп`яття, вони завжди підвішували осудженого на деревині. Але це не є свідченням стосовно смерті Христа, адже він був страчений римською владою за своїми правилами, через розіп`яття. Щоправда і в цих текстах звучать оповідки про Ісуса в яких навіть критики християнства не ставили під сумнів його розп’яття.

В кін. XIX та у ХХ ст. наука віднайшла чимала фактів про які говориться в Новому Завіті. Представники історичної школи наводять наступні доводи існування Ісуса.

1) Перепис населення при імператорі Августі, про який згадує ап. Лука, проводився у 9-8 рр. до н.е.;

2) Квіріній, був правителем Сирії у 7 р. до н.е. і у 6 р.н.е., на перше правління вказує Лука, а на друге Іосиф Флавій;

3) Знайдено папірус у Єгипті в якому дається інструкції, щодо проведення перепису населення. Там говориться: «У зв`язку з переписом населення необхідно, щоб всі, хто по якійсь причині проживає за межами власного дому, були готові негайно повернутися під владу своїх господарів, щоб усією сім`єю зареєструватися і зберегти за собою землі для обробку». Цей текст дозволяє зрозуміти чому Йосип і Марія їхали у Віфлієм на перепис.

4) Відповідно свідченням єв. Луки сучасні археологи знайшли багато міст, персонажів, географічних місць, назви яких можна знайти в Діяннях апостолів та Євангеліях. Так, лише недавно знайдено місце Гаввафа (мощене місце) де відбувався останній суд над Христом. Воно знаходилося в башні Антонія, де розміщувалося римське командування. У 1888 р. була знайдена купальня у Віфезді про яку говориться тільки в Новому Завіті.

5) Зірка, яку спостерігали волхви була вирахувана Й. Кеплером. Також, два історики І ст. н. е. Талл і Флегон згадують затемнення сонця, яке співпало з розіп`яттям Христа і відбулося у повнолуння.

Для підтвердження власної думки прихильники історичного підходу теж посилаються на твори деяких античних авторів. У «Аналах» Корнелія Тацита (народ. 52 –54 рр. н.е.) розповідається про те, що ніякі подарунки чи жертви богам «не могли зняти з Нерона тяжке звинувачення у тому, що він, як казали, наказав здійснити пожар Риму. Щоб подавити ці слухи він звинуватив у підпаленні і покарав найжорстокішими катуваннями людей, яких називали християнами і ненавиділи за їх жахливі злочини. Христос, по імені якого вони так називалися, був страчений Понтієм Пілатом, прокуратором Іудеї під час правління Тіберія…» (Аннали XV. 44). Про розіп’яття Ісуса говорить і критик християнства Лукіан з Самосати: «…християни ще й тепер вшановують ту велику людину, яка була розіп`ята у Палестині за те, що ввела у життя нові таїнства» (Про смерть Перегріна) (с. 253).

Важливим джерелом про життя віруючих виступають листи Плінія Молодшого до імператора Трояна (кін. ІІ ст.), який вів розслідування справи християн в Малій Азії, яким інкримінували державну зраду та аморальну поведінку: «Вони стверджують, що вся їх провина полягає лише у тому, що вони збиралися в певні дні вдень і співали різні гімни Христу як Богу, а також приносити торжествену клятву ніколи не обманювати, не красти, не зраджувати дружинам, не брехати, і не відступати від цієї клятви, коли прийде час виконати її» (Листи X. 96).

Найбільш поінформованим вченим того часу можна вважати єврейського історика Йосипа Флавія. В 20 книзі «Іудейських старожитностей» Йосип Флавій говорить про страту Якова «брата Ісуса, якого називають Христом» (Старожитності XX. 9:1). А у 18 книзі про Ісуса розповідається більш докладно.

В середньовічний рукописі «Всесвітньої історії…» на арабській мові написаний християнським єпископом Агапієм у X ст. де серед багатьох посилань знаходимо і цитату з «Іудейських старожитностей», яка звучала так: «...в той час був мудрий чоловік на ім`я Ісус. Його образ життя був схвальним, і він славився своєю порядністю (чеснотами); і багато людей з іудеїв та інших народів стали його учнями. Пілат засудив його до розп’яття і смерті на хресті; одначе ті, хто став його учнями, не зреклися свого учнівства (його вчення). Вони розповідали, нібито він явився перед ними на третій день після свого розп’яття і був живим. В згоді з цим він ніби і був можливо тим месією, про якого сповіщали пророки, описуючи чудеса...” (Древності XVIII. 33).

Таким чином, сучасна наука має вагомі підстави вважати Ісуса історичною особою.




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.