Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

РОЗДІЛ 11. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ТОВАРНОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ І ПОСЛУГ



 

Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежу­вання як учасників цивільного обороту, так і товарів та послуг, що заполонили ринок. За радянських часів особливої потреби в такому розмежуванні не виникало. Радянський ринок зде­більшого відчував постійну нестачу товарів і послуг, завдяки чому проблеми регулювання правових відносин, що склада­лись у сфері створення і використання розрізняльних симво­лів чи якихось інших позначень, не виникало. Щоправда, був прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він за­стосовувався в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними країнами, а в межах самого СРСР — нечасто.

Власного законодавства про товарні знаки Україна не мала.

Із переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індиві­дуалізації не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту. 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі — Закон про товарні знаки), який на даний час діє в редакції від 21 грудня 2000 року. У розвиток цього Закону ДДІВ України прийняв ряд відомчих нормативних актів.

Закони про фірмове найменування (фірму) і про місце походження товару поки що не прийняті, але потреба в них є, і безумовно, вони будуть розроблені та прийняті найближчим часом. Цього вимагають інтереси розвитку підприємництва. Охорона права інтелектуальної власності на комерційне найменування офіційно запроваджується лише новим Цивільним кодексом (ЦК) України. Спеціального закону про охорону цього об’єкта в Україні не було. Фактично така охорона здійснювалася Положенням про фірму від 22 червня 1927 року та Законом України „Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями.

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової еко­номіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна. Водночас багато підприємств виробляють одну і ту саму продукцію, надають одні й ті самі послуги, але неоднакової якості і рівня. Споживачеві інколи буває непросто відрізнити товар одного підприємства від такого самого товару, що виробляється іншим підприємством. Саме в цьому можуть допомогти пра­вові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо. Саме цими чинниками було зумов­лено прийняття Закону про товарні знаки.

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити одно­рідні товари різних виробників. Проте в сучасних умовах ринкової

економіки одних таких знаків уже замало. Виникла потреба розрізняти виробників, що створюють товари одного і того самого виду, підприємців, що надають подібні між собою послуги. Тому у світовій практиці виник такий засіб роз­пізнання виробників, як їх назва, найменування, фірма. Але якщо одна фірма виробляє товари чи надає послуги, які роб­лять їй честь, то її назвою можуть скористатися також інші підприємці, котрі виробляють товар нижчої якості, що не користується попитом, з метою ввести споживачів у оману. Тому виникла необхідність надати правову охорону наймену­ванню або фірмі, щоб ними не могли неправомірно скориста­тися інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут — право на фірмове найменування або просто право на фірму, завданням якого є індивідуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному правовому засобі для розрізнення товарів одного і того самого виду. На ринку має значення не тільки якість товару, його зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні харак­теристики товару впливають природні властивості географіч­ного району місця виготовлення товару, що зумовлює його попит (наприклад, миргородська вода, оболонське пиво). Отже, виникла необхідність розрізняти певні товари і за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий інститут — право на найменування місця походження товару. Географічні позначення охороняються Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. в редакції від 21 грудня 2000 року.

Тож склалася група із трьох цивільно-правових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обо­роту, товарів і послуг. Це право на знаки для товарів і послуг, право на найменування (фірму), право на найменування місця походження товару.

Норми про охорону прав інтелектуальної власності на торговельні марки, комерційні найменування та географічні зазначення в новому ЦК викладено в Главі 43 "Право інте­лектуальної власності на комерційне найменування" - 3 статті; в Главі 44 "Право інтелектуальної власності на торговельну марку" - 9 статей; в Главі 45 "Право інтелектуальної власності на географічне зазначен­ня" - 4 статті. Усього ці три субінституції містять 16 статей. Названі законодавчі акти про охорону зазна­чених об'єктів містять: Положення про фірму - 14 статей; Закон Ук­раїни "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" - 24 статті; Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів - 26 статей. Усього 64 статті проти 16 статей ЦК.

Не всі статті згаданих законодавчих актів за своєю юридичною природою є циві­льно-правовими. Там чимало органі­заційно-правових і адміністративно-правових норм. І все ж слід визнати, що ЦК зазначеним субінституціям приділив недостатню увагу. Проте, у вказаних Главах викладено принци­пові цивільно-правові засади охоро­ни прав на комерційне найменуван­ня, торговельні марки і географічні зазначення.

Але наявність зазначених субінституцій у ЦК України явище, безперечно, позитивне.

Принциповими цивільно-право­вими засадами названих субінституцій є такі положення:

1) комерційне найменування, тор­говельні марки, географічні зазначення проголошено об'єктами правової охорони;

2) вони є результатами інтелекту­альної, творчої діяльності;

3) комерційне найменування, торговельні марки, географічні зазначення проголошено об'єктами права інтелектуальної власності;

4) ці об'єкти є об'єктами цивільно­го обігу.

Достоїнством ЦК стосовно охоро­ни засобів індивідуалізації учасни­ків цивільного обігу, товарів і по­слуг є максимальне наближення ос­новних цивільно-правових засад цієї охорони до міжнародних стандартів. У них враховано як міжнародний досвід, так і найновіші досягнення національної цивільно-правової нау­ки та правозастосовної практики.

 




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.