Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПОНЯТТЯ АРХЕТИПУ. АРХЕТИПОВІ СЮЖЕТИ ТА ОБРАЗИ В МІФАХ



Загальновідомо, що кожна історична епоха базується на типових константах, які є основою духовного життя людської цивілізації. У різних філософських концепціях вони отримують різні назви: "архетипи", "праобрази", "універсалії", "інваріанти", "форми без змісту", "наскрізні інформаційно-енергетичні структури". Інваріантність простежується в тих сферах духовного життя людини, де є прототипи та повторюваність, зокрема в міфології, фольклорі, мистецтві, культурі загалом. Навіть за опосередкованого опису міфу неможливо уникнути таких слів, як "першоелементи", "першообрази", "схеми", "типи" та їх синонімів, котрі зводяться до поняття "архетипу". Досить часто термін "архетип" вживають на позначення й висхідних схем уявлень, і загальнолюдських міфологічних мотивів, і першообразів, і першоелементів. Значна частина цих понять співвідносяться між собою, наприклад, першообраз і першоелемент можуть розглядатися як тотожні складові мотиву.

У західній філософії ідею праобразів-архетипів висловив ще Платон. Він називав первинний світ ідей світом вічних праобразів, які шляхом еманації втілюються в матеріальному світі, де володіють несправжнім буттям. На противагу плинним речам, ідеї вічні. Зокрема, "праобразом, часу стала вічна природа, оскільки праобраз є те, що існує цілу вічність, поміж тим як [відображення] виникло, є і буде на протязі цілісного часу". Власне й сам термін "архетип" ("праобраз") ґрунтується на платонівській традиції. Через філософію неоплатоніків та стоїків ідея архетипів була перенесена в християнську теологію та антропологію, згідно з якою рух людини, як творіння та праобразу Божого, до архетипу є здійсненням задуму Бога про призначення людини.

На архетиповому характері міфології свого часу наголошував Ф. Шеллінг. Міфологія, на думку німецького філософа, не може бути оманою, вона істинна, якщо взяти її за передумову. Будь-яку міфологічну оповідь, слід розуміти не схематично і не алегорично, а символічно. До того ж символи позначають не лише ідеї, вони самі для себе є наповненими значення незалежними істотами. Висхідним поняттям у розумінні міфу для Ф. Шеллінга є поняття "першообразу" як загального "споглядання універсуму". А тому у різних міфологіях слід вбачати лише моменти – миті процесу, який проходить через усе людство. Отже, міфи – це "пророчі передбачення" нескінченного світу в його минулому, теперішньому і майбутньому.

Значний внесок у вироблення поняття "архетипу" через аналіз співвідношення міфологічного і типового у культурі зробив Т. Манн. На думку німецького мислителя, у процесі вивчення минулого на перший план виходить інтерес до типового, загальнолюдського, того, що вічно повторюється і є позачасовим. У типовому є багато від міфічного. Типове, так само, як і міф, – це висхідний взірець, початкова форма життя, позачасова схема, здавна задана формула (архетип. – К.Н.), яка заповнюється життям. А відтак, міф розуміється Т. Манном як найдавніша форма архетипізації культури. Слід зауважити, що подібне розуміння архетипу стало наріжним для філософії ХХ століття.

У наукову сферу теорія архетипів була введена К. Юнгом. Вивчаючи духовний стан сучасного західного суспільства, дослідник не раз вказував на його хворобливий стан, перебільшену увагу до матеріальної, раціональної сторони життя. Причиною такого стану стала "втрата розуміння західним суспільством значення символічного дискурсу. Втрата символічного сприйняття була катастрофою в масштабах не тільки окремої особи, а й усього суспільства загалом". На особистісному рівні це втілювалося в збільшенні кількості неврозів та депресій, загальному відчутті безглуздості життя, на рівні соціальному – в поширенні епідемій новітніх віровчень, котрі часто набували політичного забарвлення.

Близьким до розуміння архетипу є визначення символу у філософії П. Флоренського. За твердженням російського філософа, символ є реальністю спорідненою іншій зсередини за силою, яка її творить. Ззовні ця реальність лише подібна на іншу, але не тотожна їй [10: 424]. Подібність символу й того, що він символізує, встановлюється за різними ознаками. Щоправда, значення цих ознак нагадувальне, а не образотворче. Вони привертають увагу до символу, а не витворюють сам символ [10: 424]. Символіка, за П. Флоренським, не витворюється кимось, не виникає через зумовленість, а відкривається духом у глибинах нашого єства, в осерді всіх життєвих сил і звідти виводиться, втілюючись у низці послідовних, накладених одна на одну оболонок.

У 20-ті роки ХХ століття О. Лосєв, сприйнявши софіологічні ідеї П. Флоренського про співвіднесеність образу і першообразу, про насиченість образу випромінюванням, енергією першообразу, формулює філософію імені. Проаналізувавши діалектику міфу, О. Лосєв констатував, що людина як особистість здатна до самоствердження й вияву своєї енергії лише через міф. Усе життя людини, зазначає дослідник, "постає раптово як безкінечний символ, як найскладніший міф, як вражаюче диво". Поряд з ідеєю та її становленням у сфері ідеального російський філософ виділяє "те, що насправді керує будь-яким становленням", "справжній першообраз як чисту парадигму, ідеальне втілення відокремленої ідеї". Отже, розуміння першообразу О. Лосєвим споріднене за семантикою із теорією архетипів.

Співзвучною з проблемою архетипів, універсалій та інваріантів є концепція відомого філолога О. Веселовського щодо взаємодії форми і змісту. Згідно з нею, форма розуміється як низка незмінних вічних елементів, які переходять у спадок від покоління до покоління, мандруючи світом. Ці вічні елементи і є, зрештою, загальновживаною і невідомо ким складеною мовою (койне). Натомість зміст постійно змінюється. Вливаючись у старі форми, він оновлює та наближає їх до культурно-історичних запитів відповідної епохи. Історичні умови спонукають до життя то одну, то іншу забуту форму [12: 494; 500]. Запропонована О. Веселовським інтерпретація мотиву тотожна до поняття "архетипу", через який первісне мислення відповідає запитам буття.




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.