Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Видовища Древньої Греції



Розділ І. Вплив розвитку технічних засобів оформлення публічних вистав на естрадне мистецтво в історичній перспективі.

Тема: Комерційні видовищні заходи в стародавньому світі.

ПЛАН

1.Видовища Древньої Греції.

2.Видовища Стародавнього Риму.

3.Висновки.

 

Видовища Древньої Греції.

Перші комерційні видовищні заходи проводилися ще в епоху античності. У древній Греції улюбленими видами розваг були театр і спортивні змагання. Втім, тут театр нагадував змагання, спортивні змагання мали елементи театру (політично-ідеологічна (перемиря, проголошення угод, територіальне, соціальне, гендерне обмеження) та культурна (Геродот читав «Історію») складова Олімпійських ігор; наявність театралізації – костюми, сценарій, розподіл на учасників, організаторів, глядачів) . Справа в тому, що основне уявлення про світ у греків зводилося до того, що світ - це театральна сцена, а люди – актори, які з'являються на сцені, грають свою роль і йдуть.

Народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочки Корі, Діонісу. Такі обряди іноді перетворювалися на культову драму. Діоніс вважався богом творчих сил природи; пізніше він став богом виноробства, а потім богом поезії і театру разом з Аполлоном і його музами (У Дельфай частину року поклонялися Аполлонові, а частину – Діонісові). З обрядових ігор і пісень на честь Діоніса виросли три жанри давньогрецької драми: трагедія, комедія і сатирівська драма (назва походить від сатирів, з яких складався хор). Трагедія відображала страждальницький бік діонісійського культу, комедія – карнавально-сатиричну складову.

Театральні вистави в стародавній Греції були дійсно масовими видовищами: кількість місць для глядачів доходила в найбільшому з античних театрів в Мегалополісі до 44000 (за іншими джерелами – 40000), а в афінському - 14-17 тис. глядачів, а за іншими джерелами – до 30 тис. глядачів (14000 глядачів при ширині місця 0,50 м.), що цілком співвідноситься із сучасними стадіонами, на яких проходять поп-концерти та рок-фестивалі.

Театр Діоніса в Афінах є найдавнішим і найбільш характерним з великих театрів древньої Греції, що дійшли до нас. Розкопки його були зроблені в 1880-85 р. (більш ранні - 1862 р.).

Театр розташований на південному схилі Акрополя й звернений убік храму Діоніса. Найбільш стара частина його відноситься до VI в. до н.е. Театр, цей, на жаль, дуже погано зберігся й дійшов до нас у значно переробленому пізнішими перебудовами виді.

До VI ст. до н.е. відносяться лише незначні залишки первісної орхестри, що мали 24 метра в діаметрі. Загалом радіус театру складав 85 м.З південної сторони орхестра була піднята на висоту близько 2 м. Після того як в V ст. обрушилися дерев'яні сидіння старого амфітеатру, їх замінили кам'яними. Театрон триярусний, із двома діазомами. Нижній ярус великого півкола й розбитий радіальними сходами на 13 клинів. По зробленим реставраціям (мал.) нижній ярус мав 17 повних рядів, середній ярус — 16 рядів, з них частина урізана, і верхній ярус — 8 рядів, значно урізаних через неправильну поверхню схилу. Найбільше віддалення останнього ряду від середини орхестри (по горизонтальній проекції) 43 м; діаметр першого ярусу 37 м. Підйом верхнього ряду місць над орхестрою дорівнює приблизно 16 м. Ухил місць 1:2,3.

Театр Діоніса в Афінах. План театру.

Висота східців, на яких розташовані місця, 37 см. На верхній горизонтальній поверхні місць, загальною шириною в 85 см, з відступом від краю для сидінь на 35 см, зроблений лоток, шириною в 40 смі глибиною в 10 смдля розміщення ніг сидячих у вищерозміщеному ряду (мал.). На кожний ряд сидінь у цьому театрі припадає одна сходина радіальних сходів.

Театр Діоніса в Афінах. Місця для глядачів.


Театр Діоніса. Театрон і троної.

Свого найвищого розквіту давньогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків V ст. до н.е. – Есхіла, Софокла, Еврипіда – і комедіографа Аристофана. До цього часу всі ролі виконував лише один актор – протагоніст; Есхіл ввів у дію другу дійову особу, зробивши дію значно динамічнішою. Саме тоді ж у грецькому театрі з'явилися перші технічні засоби оформлення вистав: декорації, маски, костюми і спеціальні машини:

 

Хламіда – короткий плащ Котурни – сандалі на високій дерев’яній платформі

екІклема (те саме, що ексОстра – рухомий майданчик на колесах, який викочувався на оркестру в тих випадках, коли треба було показати події, що відбувалися всередині будинку) і еорема - підйомний механізм, побудований на системі блоків, за допомогою якого вершителі добра у трагедіях і комедіях (в основному давньогрецькі боги ) злітали до небес або навпаки, спускалися на землю. Саме в театрі стародавньої Греції народилася знаменита ідіома, відома нам у формі перекладу на латинь: «Deus ex machina» («Деус екс махіна» – «Бог з машини»), що означала якраз таку технічно підготовлену появу бога на підмостки. Оскільки боги в давньогрецькому театрі з'являлися для того, щоб так чи інакше хоче вирішити долю героїв, пізніше ця ідіома стала означати те, що вона означає і донині - нічим не вмотивовану розв'язку, ніяк не підготовленою розвитком дії вирішення конфлікту.


Існували й пристрої для зміни задньої частини декорації

Римський театр в основному схожий на свій грецький прообраз, але багато в чому значно від нього відрізняється. Головними причинами цього розходження стало позбавлення ролі грецького хору і відсутність зв'язку з культовими церемоніями.

У Римі були утворені цілі касти організаторів свят:

- служителі торжеств шлюбного союзу ("весільних спектаклів"),

- служителі тріумфів,

- похоронних бенкетів,

- усіляких ігор.

Головними організаторами священних обрядів і свят у масштабах усієї держави були колегії квіндецемвірів – 15 чоловік обраних для виконання священних обрядів (квінта – п’ята, децемвір – денцем – десять, вір – людина – колегія з 15 чоловік, яку обирали для виконання спеціальних доручень), – нерідко на чолі із самим імператором. Основна діяльність їх полягала в державному гаданні. Час від часу сенат доручав їм запитати в особливих "пророчих книгах", як ушанувати богів, щоб досягти повної безпеки. Відповідь жерців підказувала, що тих чи інших богів потрібно вшанувати певними обря­дами, в тому числі й проведенням театрально-музичних видовищ.

Грецький театр став зразком для театру римського, який можна назвати по відношенню до грецького вторинним – особливо стосовно технічних засобів: машини тут використовувалися ті ж, що і в греків. Відносно декораційного облаштування римський театр скористався досягненнями грецького театру пізнього періоду. Завіса в римському театрі має рух, зворотний сучасному: вона опускалася долілиць при відкритті дії й піднімалася знизу нагору по її закінченні.

Зауважимо також, що римський театр був не менш масовим, ніж грецький. Перший постійний кам’яний театр Помпея було збудовано в Римі в 55 році до н.е.. До цього періоду, а саме з 191 року до н.е., для «сценічних ігор» дозволялось будувати тільки тимчасові дерев’яні підмостки. Відвідування театру було безкоштовним, однаково вільним для обох статей – до театру не допускалися тільки раби. Багато римських імператорів вважали театр однією з головних своїх вотчин і йшли на будь-які витрати, щоб здивувати глядачів розкішшю і пишністю: з їхнього наказу амфітеатри усипали квітами, кропили ароматними розчинами, багато прикрашали. Імператор Нерон, який вважав себе покровителем мистецтв і більше того, геніальним актором і поетом, пішов далі інших – він звелів натягнути над глядачами пурпурний покрив, усіяний золотими зірками, із зображенням самого себе на колісниці.

Цікаво, що сучасні архітектори та фахівці в галузі акустики захоплюються тим, як були спроектовані римські амфітеатри: при величезних масштабах споруд (книги й сувої, що збереглися до наших днів, свідчать про те, що театр Помпея у Римі був розрахований на 18 000 глядачів (за деякими джерелами 20000 і, навіть, 40000)[1], театр в Марцелла в Римі - на 20000 (11000-30000 чол.) чоловік, амфітеатр Флавія - в Колізеї - на 56000 глядачів) текст, що читається актором на сцені, був ідеально чути практично в будь-якій точці залу для глядачів.

Місця для глядачів у театрах були розташовані напівкруглим амфітеатром і трималися на кам'яних склепінних (сводчатих) конструкціях. Посунена вперед сценічна площадка залишала вільною лише половину оркестри. Вримському театрі всі артисти діють на сцені, орхестра ж призначена для сенаторських місць.

Театр Помпея в Римі

Театр Марцелла в Римі.

Колізей

Великою самостійною заслугою римлян було те, що вони архітектурно об'єднали сцену й зал для глядачів. Таке об'єднання могло бути здійснене завдяки великій ширині сцени. Театр став закритим будинком і представляв по суті цільний об'єм.

З театром в стародавньому Римі змагалося інше, значно масовіше видовище – бої гладіаторів, що беруть свої витоки від ритуальних битв-жертвоприношень полонених. Такі жертвопринесення проводилися спочатку етрусками, а потім їх запозичили римляни, які асимілювали етрусків. Якщо театр вимагав хоча б деякої культурної підготовки, то на гладіаторські бої приходила найрізноманітніша, в тому числі і невибаглива публіка – але і патриції, безумовно, ними не гребували.

Бої гладіаторів стали чи не першим в античному світі комерційним видовищним заходом. Справа в тому, що високий попит на видовища привів до постановки боїв на серйозні професійні рейки. З'явилися школи гладіаторів, які займалися навчанням і організацією виступів, і перші букмекери, які брали ставки на перемогу тієї чи іншої школи. Разом з серйозними грошима, які прийшли в гладіаторські бої, з'явилися і перші ознаки нинішнього інституту «зірок»: серед маси рабів-гладіаторів, що мріяли про свободу і часто піднімали повстання (найвідоміше і відображене як в історичній, так і в художній літературі, а також в кінематографі – повстання Спартака (73-71 рр.)) були й ті, хто відмовлявся сходити з арени, навіть отримавши свободу – ці люди прагнули слави і поклоніння публіки. Традиційні гладіаторські поєдинки «один на один» або «пара на пару» періодично змінювалися масовими побоїщами на арені. Так, в 46 р до н.е. Юлій Цезар «присвятив своєму тріумфу битву двох загонів, до складу кожного з яких входило по 500 піших солдатів, 300 вершників, а також 20 слонів, на спинах яких в спеціальних башточках також розташовувалися озброєні бійці.

Але справжньою кульмінацією всіх цих кривавих ігрищ були, безсумнівно, справжні морські битви, що влаштовувались задля для розваги натовпу протягом І ст. до н.е. – І ст. н. е. в Римській імперії так звані навмахії – бої кораблів, які проводилися в штуч­них і спеціально для цього створених водоймах. Це були інсценізації справжніх морських боїв, але під час таких ігрищ-забав задля розваги імператорів і запрошених на них гостей гинуло безліч рабів. А кожен імператор намагався в організації театралізованого вбивства маси людей перевершити попередників. Юлій Цезар в 46 році до н.е., влаштовуючи першу навмахію на честь перемоги над Галлією, Єгиптом, Понтом і Нумідією, використав у ній 2000 (1000) бійців і 4000 (2000) веслярів. Традиції наслідували й інші імператори Риму: Клавдій, Август, Нерон, Тит, Доміциан, Траян ... Затоплюючи величезні простори, влаштовували штучні озера. На них випускали кораблі із спеціально навченими гладіаторами, які билися в смертельних сутичках на воді. Наприклад, для одного морського бою було викопане озеро на малому Кодетському полі у Римі: у бої брали участь біреми, триреми, квадриреми[2] тірийського і єгипетського зразка з безліччю бійців. Про навмахію, влаштовану Клавдієм в 52 році н.е. давньоримський історик Тацит писав: «Клавдій спорядив триреми і квадрі реми, загалом 100 кораблів, посадивши на них 19000 чоловік». Ці заходи вимагали неабиякої технічної підготовки: так, наприклад, знак до початку «битви» подавав срібний тритон (напівбог), що піднімався за допомогою системи механізмів з води.

Менш масштабні морські битви влаштовувалися і на циркових аренах, заповнених водою. Для посилення переконливості на штучних озерах вибудовувались також острови і фортеці на них, а самі битви ставали практично повноцінними реконструкціями знаменитих морських битв минулого. На всі ці видовища звідусіль, стікалося стільки народу, що багато приїжджих ночувало в наметах по вулицях і провулках.

Ми зробили досить докладний огляд античних театрів, з огляду на той величезний вплив, який вони мали на весь наступний розвиток європейського театру.

Варто особливо зупинитися на облаштуванні суцільного античного амфітеатру, що мав однаковий для всіх рядів дуже правильно обраний загальний нахил. Нахил цей дозволяв всім глядачам із всіх місць сприймати дію під тим самим нормальним оптичним кутом зору, без усякого перекручування та у найбільш зручному сприйнятті. На шляху променям зору в античному театрі не зустрічалося ніяких перешкод; жоден предмет, жодна голова поперед сидячого глядача не заважали ні з передніх, ні із задніх рядів бачити всій масі глядачів те, що відбувається на сцені.

Суцільний конусоподібний античний амфітеатр, без шкідливих для акустики вертикальних перепадів або яких-небудь виступаючих бар'єрів, без усяких перешкод для вільного, як на відкритому просторі, поширення звуку, що усунув самим своїм облаштуванням які-небудь приводи до шкідливих повторних звукових відбиттів і до утворення луни, був в акустичному відношенні так само досконалий, як і в оптичному.

Широка й неглибока антична сцена, освітлювана природним денним світлом, була розрахована на чітке зображення актора й акторських груп у вигляді яскраво розфарбованої рельєфної картини, всі рухи на якій, незважаючи на дуже значні відстані, сприймалися ясно й чітко.

Не переслідуючи завдань ілюзорного зображення, антична сцена користувалася нескладними, значною мірою умовними, декораціями, що не відвертали увагу глядача, а сприяли поглибленому сприйняттю дії й змісту. Прекрасна архітектура сценічного обрамлення, сама дія, віднесена від глядача на деякий порівняно вузький проміжок, робили з античної п'єси яскравий предмет показу, що хвилював всіх глядачів.

У чому ж укладаються основні принципи античного театру, які через тисячоріччя здаються нам близькими й значною мірою відповідними до запитів нашого часу.

По-перше, античні театри у найповнішій і найдосконалішій формі дозволили вирішити дві основні проблеми масової театральної споруди: вимоги гарної видимості й гарної чутності.

По-друге, античні театри, завдяки своїй природній формі, ясно й легко дозволили вирішити завдання однакового розміщення всіх глядачів у театрі. Всі відвідувачі в античному амфітеатрі однаково бачать сцену, однаково бачать один одного й десятки тисяч глядачів почувають себе зовсім рівними.

По-третє, античному театру, і особливо римському, вдалося вирішити найважче завдання, а саме: фактичне об'єднання сцени й залу для глядачів, що об’єднує дію актора й сприймаючу його дію глядача. Античний театр представляє таку архітектурну форму взаємин сцени й залу для глядачів, при якій усе, що відбувається на сцені, сприймається всіма глядачами; всі тисячі й навіть десятки тисяч глядачів охоплюються одним почуттям, одною загальною, майже стихійною емоцією.

За своєю архітектурою римський театр представляє подальший розвиток грецького, але має ряд особливостей, що дозволяє говорити про особливий тип римського театрального будинку.

- Римський театр був самостійним будинком міського типу;

- Розмір орхестри значно зменшився (наполовину), оскільки в римській драмі не було хору;

- На півколі орхестри розмістилися місця для сенаторів;

- Опорна стіна, на якій зводився амфітеатр (кілька ярусів у вигляді півкола), являла собою систему сводчатих галерей, які використовувалися як фойє під час антрактів, а також для переходу з одного ярусу в іншій. Такі галереї давали можливість швидко заповнювати й звільняти театр;

- Сценічна площадка (просценіум) була піднята над рівнем орхестри на 1,5 м, ширина її досягала 6 м;

- Фасад скени був багато декорований і пишно оздоблений;

- Над просценіумом піднімався дерев'яний дах;

- Римський театр мав завісу; перед початком спектаклю вона опускалася в поздовжню щілину просценіуму, відкриваючи сценічну площадку, а наприкінці спектаклю закривалася, піднімаючись нагору;

- Більше складної машинерії. Особливо це стосується театрів, побудованих на кошти приватних осіб, які в боротьбі за владу бажали одержати розташування плебсу, не зупинялися ні перед якими витратами.

Отже, можна з упевненістю сказати, що вже за часів античності улаштовувачі масових видовищ приділяли значну увагу технічній, особливо архітектурній, стороні питання, домагаючись в цій області серйозних і масштабних навіть за теперішніх часів результатів.


 

Тести

План якого театру подано на схемі?

а.Великий театр в Помпеях.

б.Театр Діоніса в Афінах.

в.Театр в Епідаврі.

План якого театру подано на схемі?

а.Великий театр в Помпеях.

б.Театр Марцелла в Римі.

в.Театр Помпея в Римі.

г.Театр в Епідаврі.




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.