Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Комп’ютери у відділі новин



Broadcast News

 

Mitchell Stephens

with

Beth M. Olson


МІТЧЕЛ СТІВЕНС

 

разом з Бет М. Олсон

 

Виробництво новин:
телебачення, радіо, Інтернет

 

Переклад з англійської

Наталії Єгоровець

 

Київ

Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»


 

Ця книга є одним із найпопулярніших підручників із радіо- і тележурналістики в університетах Сполучених Штатів. У ній автор повністю викладає процес виготовлення новин, починаючи зі збору інформації і закінчуючи випуском готових сюжетів в ефір. Розглядається технологія написання різних видів інформаційних текстів, ведення репортажу, монтаж аудіо- та відеоматеріалу, робота з людьми під час підготовки новин тощо. При цьому враховуються пояснення і поради професійних журналістів. Книга написана простою і зрозумілою мовою, а теоретичний матеріал доповнюється прикладами, взятими з ефірів американських ЗМІ.

Науковий редактор

А. В. Яковець, кандидат філологічних наук,

доцент Могилянської школи журналістики НаУКМА

 

Переклад здійснено за виданням:

Broadcast News / Mitchell Stephens with Beth M. Olson

Copyright © 2005 Wadsworth, a division of Thomson Learning,

Inc. Thomson Learning™ is a trademark used herein under license.

All rights reserved.

 

Видано за сприяння Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

 

 

© Єгоровець Н. О., переклад, 2008

© Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008

ISBN 978-966-518-438-6


Передмова

Люди залежать від новин. Мабуть, найкращим свідченням цього стали події 11 вересня 2001 року, коли американці, дізнавшись про терористичний напад на їхню країну, застигли біля телевізорів та радіо. Метою цієї книги, що є вже четвертим виданням, є підготувати впливових журналістів новин.

Це видання наголошує важливість вміння зрозуміло, точно, вичерпно і цікаво описувати події. У попередніх виданнях книги ці питання вже висвітлювалися, але не так детально.

Телерадіожурналістика безперервно вдосконалюється, що є ще однією причиною, чому цей предмет викликає таку зацікавленість. Усе це створює потребу постійно оновлювати книгу. Ця книга містить інформацію про найновіші технології виробництва новин. Зокрема, до книги додано докладну інформацію про цифрове обладнання, яке полегшує виробництво телевізійної та радіопродукції, роблячи вочевидь деякі історії не лише більш розважальними, а й більш інформативними. Крім того, на відміну від першого, у пропонованому виданні приділено увагу використанню Інтернету — нового потужного засобу для поширення інформації електронними ЗМІ.

Ця книга містить такі ідеї підготовки журналістів електронних ЗМІ:

■ репортажним і письмовим навичкам можна і потрібно навчати. Необхідно дати визначення таким поняттям, як «відчуття» тексту чи новини;

■ основні обов’язки журналістів усіх електронних ЗМІ є однаковими, незважаючи на потужність їхньої станції та чисельність аудиторії. З огляду на існування деяких проблем у журналістській практиці у книзі представлено основні правила підготовки новин на ТБ і радіо;

■ технік репортажу і написання текстів краще за все вчитися на конкретних прикладах із життя. Більшість прикладів, наведених у книзі, є фрагментами текстів, озвучених в ефірі;

■ для журналіста важливо писати тексти зрозумілою мовою й уникати нудних та сухих висловлювань.

У книзі читач знайде багато висловів і термінів, характерних для ньюзрумів (відділів новин) електронних ЗМІ. Автор просить вибачення за використання жаргонізмів, які, на його думку, допомагають краще пояснити окремі терміни та явища. Читачі неодмінно зустрінуться з цими термінами і явищами, опинившись у ньюзрумі. Всі незрозумілі терміни, що зустрічаються в тексті, супроводжуються поясненнями.


Примітки

Більшість прикладів, наведених у книзі, реальні, взяті з ефірів телеканалів та радіостанцій Сполучених Штатів.

Обговорення, що наводяться у книзі, складаються із пропозицій репортерів, авторів, продюсерів та редакторів кількох десятків новинних служб.

Книга містить приклади того, як правильно і неправильно писати тексти. У кінці кожного розділу студентам надається можливість перевірити свої знання.

У книзі розповідається про найновіші цифрові технології та їх застосування на телебаченні та радіо.


Вступ

На Коннектикут-шосе у Бриджпорті минулої ночі вибухнула вантажна цистерна, що перевозила 9 галонів нафти. Ця подія вже сама по собі стане новиною цього ранку, — так вважає Роберт Санчес, випусковий редактор WCBS-AM, інформаційної радіостанції Нью-Йорка. Але цю новину підсилює той факт, що шосе І-95 — головна магістраль, яка з’єднує Нью-Йорк із передмістям. І тепер цей шлях закритий в обох напрямках, і схоже, не стане доступним протягом найближчих днів або й тижнів.

У Нью-Йорку для того, щоб дістатися до роботи, можна витратити чимало часу навіть тоді, коли всі дороги відкриті. Тому в дорозі люди часто слухають радіо. Саме з цієї причини сюжет про подію на дорозі має таке значення для радіостанції. У години пік аудиторія радіоефірів найбільш численна. Цим і пояснюється, чому працівникам ранкових інформаційних служб на радіо доводиться прокидатися дуже рано.

Третя година ранку. Санчесу доводиться розбудити двох своїх репортерів. Він не надто через це переймається: Санчес уже сам провів у відділі новин кілька годин, і репортери, яких він викликав, прибудуть приблизно за сорок п’ять хвилин. «Я доручу одному з них зробити "жорстку історію" про аварію — хто, що, коли, де, через що і як», — пояснює він. «Другий зосередиться на людях: "Я чув це!", "Це було жахливо!" "Я бачив вибух!", "Я думаю, що це терористичний напад" "Я не знаю, як дістатися сьогодні на роботу"».

Слухачі WCBS-AM почують цього ранку повідомлення двох кореспондентів, які вийдуть в ефір з п’ятої до десятої години ранку. Вони щойно прибули до відділу новин і починають писати першу версію історії, яку розповідатимуть в ефірі. Санчес вже відібрав і «розмістив» обидві історії. Слухачі WCBS-AM також почують новини спорту, бізнесу, прогноз погоди і коментарі репортера, який стежитиме за ситуацією на місці аварії з гелікоптера, що цілий ранок кружлятиме в небі над Коннектикутом. Санчес вирішує збільшити кількість повідомлень з місця ДТП, а також подвоїти їхню тривалість.

WCBS-AM — інформаційна радіостанція Нью-Йорка, тому її персонал становить більшу кількість людей, ніж будь-яка інша радіостанція Сполучених Штатів. На багатьох радіостанціях одна людина займається і пошуком новин, і збором інформації, і написанням, і виголошенням її в ефірі. Крім того, один і той самий журналіст розповідає слухачам про погоду, про економіку і про катастрофи. Проте разом із Санчесом цього ранку працює ще двоє журналістів: вони готують інформаційний випуск, який заповнить ефір протягом чотирьох годин, поки люди їдуть на роботу. Санчес також має редактора, котрий перевірить усі тексти, та двох асистентів. Усі ці люди, за винятком самого Санчеса, зараз роблять те, що зазвичай робить більшість ранкових працівників інформаційної служби на радіо: п’ють багато кави (сам Санчес обмежується содовою).

О п’ятій Санчес дізнається через Ассошіейтед Пресс про те, що губернатор Коннектикуту за кілька годин збирається провести на місці аварії прес-конференцію. Санчес віддає розпорядження щодо організації прямого ефіру з цієї прес-конференції. Вже зараз хтось телефонує до приміської залізниці Коннектикуту, щоб дізнатися, чи будуть призначені додаткові поїзди. Він домовляється із представником Асоціації вантажних перевезень про виступ у прямому ефірі. Потім він просить репортера бізнес-відділу підготувати прогноз економічної ситуації, яка може скластися у Коннектикуті у разі, якщо головна магістраль протягом якогось часу буде закрита.

Усе це Роберт Санчес робить до шостої ранку.

Марії Дофнер — репортеру відділу здоров’я WTVJ, одного з телеканалів Маямі у Флориді, — не потрібно вставати так рано. Вона прокидається о сьомій. Відвідуючи щоранкові збори редакції, під час яких репортери отримують свої завдання на день, Дофнер допиває вже третю чашку кави. Для Маямі, де каву готують зазвичай на кубинський манер, три чашки дорівнюють шести.

Дофнер з’являється на зборах із наміром переконати своїх босів у важливості нової історії: вона знайшла іспанського хлопця, якому потрібен донор кісткового мозку. Донор повинен мати стовідсоткову відповідність, що означає, що він, окрім усього іншого, має бути іспанцем. Але відомо, що рівень донорів кісткового мозку серед іспанців дуже низький. Тож Дофнер хоче зробити історію, яка роз’яснить цю проблему і покращить поінформованість суспільства з проблеми трансплантації кісткового мозку.

Проте один із її босів — виконавчий продюсер вечірніх новин — має іншу ідею: «USA Today» опублікувала свіжу статтю про нову дієту. «Ні, тільки не чергова історія про ще одну дієту!» — протестує Дофнер. Вони сперечаються. Виконавчий продюсер набирає повні груди повітря і каже: «Ну гаразд, нехай буде історія про кістковий мозок».

Спершу Дофнер має написати п’ять невеликих статей на тему здоров’я, інформацію для яких взято з Ассошіейтед Пресс. Вони підуть у вечірній випуск новин. Але до одинадцятої ранку вона знаходить оператора з камерою і вирушає брати інтерв’ю в іспанського хлопця, його родини та його лікаря. Через кілька годин вона повертається на канал, шукає касети з відеоматеріалами, які намагається використати у своїй історії. Вона зібрала матеріал на півторахвилинний сюжет, аж раптом несподівано отримує погану новину: продюсер повідомляє, що монтажна буде вільна лише протягом однієї хвилини і п’ятнадцяти секунд. «О Боже!» — вигукує Дофнер. Вона починає монтаж.

О 17.00 в ефір виходить випуск новин, під час якого Дофнер невдоволено помічає, що всі інші місцеві телеканали транслюють сюжети про нову дієту. Однак коли на екрані з’являється її історія, вона помічає, що очі всіх присутніх у відділі новин прикуті до малого хлопця. Трохи пізніше їй телефонують. «Це мати іспанського хлопчика, — пояснює Дофнер, — вона каже, що її телефон не вмовкає ні на хвилину з тієї миті, як сюжет з’явився в ефірі. Її голос сповнений надією та оптимізмом. Вона вірить, що донор знайдеться. Це нагадує мені, за що я люблю свою роботу».

Це книга про таких людей, як Дофнер, — про телевізійних та радіорепортерів, робота яких полягає у зборі інформації, в отриманні фактів, переважно аудіо та відео, та перетворенні їх на репортажі для випусків новин. Це книга про журналістів, які беруть інформацію з інформагентств, чуток, своїх власних розслідувань, а також з інших ЗМІ, а потім роблять з неї продукт, придатний для трансляції в ефірі. В ній розповідається про таких продюсерів, як Санчес, які вирішують, який сюжет взяти до випуску новин, і які організовують роботу журналістів і репортерів. Диктори, які читають тексти, написані журналістами, режисери, які відповідають за роботу станції, — усі вони також є персонажами цієї книги, так само як і всі інші люди, що працюють на менших станціях і самі виконують усю цю роботу.

Дехто з людей, описаних у цій книзі, встає дуже рано, більшість із них п’є багато кави, і всі вони тяжко працюють під тиском дедлайнів[1]. Крім того, часто вони змушені відрізати від своїх готових сюжетів п’ятнадцять зайвих секунд майже за хвилину до ефіру. Ці люди забезпечують суспільство інформацією про вибухи вантажівок, про затори на дорогах, про нові дієти, трансплантацію кісткового мозку, політику і війни. І що найцікавіше, більшість із них, навіть незважаючи на те, що самі вони зазвичай не мають можливості про це сказати, люблять свою роботу.


Частина І. НАПИСАННЯ

Розділ 1. ТЕКСТ

Спробуйте прочитати наступне речення голосно, чітко і швидко.

Доктор Атт. Ген Пако Наймер стверджує, що Дафні Шоттенкірк був за кермом свого авто, коли по дорозі проїхала вантажівка, з якої випали $658 439 у купюрах і ще ціла купа монет, що розсипалися по дорозі перед ним.

Текст, написаний журналістом, має бути не просто прочитаним — він має бути прочитаним в ефірі. Абревіатури, цифри, символи, незрозумілі правки, неохайно чи незрозуміло надрукований текст — усе, що може змусити диктора запнутися чи зупинитися, — погіршує якість новин.

Для того щоб захистити дикторів і забезпечити порядок в ефірі, ньюзруми електронних ЗМІ мають розвинену систему правил написання текстів. Засвоєння цих правил є першим кроком у створенні новинного продукту. Було би досить нудно, якби правила репортерського стилю наслідували лише через те, що так було завжди. На щастя, електронні ЗМІ занадто молоді, щоб бути переобтяженими традиціями. Крім того, ці правила не мають на меті задовольнити вуха численних слухачів лінгвістичними прикрасами. Зазвичай текст читається лише однією людиною — диктором, для якого насамперед важливо, щоб текст був послідовним і легким для читання.

Оскільки існують різні способи розмітки сторінок і кожна комп’ютерна система має власні знаки форматування, ці правила можуть дещо відрізнятися в різних ньюзрумах. Правила, розглянуті в книзі, не є «Біблією». Їм надається перевага через їхню ефективність і гнучкість.

ЗВ’ЯЗНІСТЬ ТЕКСТУ

Існує чимало способів «оживити» текст новин. Можна імітувати вірші

і друкувати

сло

ва

рядками.

Ще можна перевернути аркуш паперу згори донизу або ж надрукувати з великої літери кожне третє слово. Проте подібна «креативність» навряд чи знадобиться у відділі новин. Диктори хочуть, аби всі сторінки їхнього тексту мали однаковий вигляд, щоб вони напевно знали, куди їм дивитися і що читати. Сюрпризи та варіації у форматі порушують концентрацію уваги і призводять до помилок.

Ці перші стилістичні правила забезпечують кожній сторінці тексту єдність формату. Усі вони дають змогу зробити текст зв’язним.

Комп’ютери у відділі новин

Комп’ютерні системи різняться між собою своїм складом. Деякі станції тримають у своїх відділах новин лише кілька невеликих комп’ютерів і використовують базові програми, такі як Microsoft Word. Інші станції, передусім телевізійні, обладнані цілими комплексами комп’ютерів і складним програмним забезпеченням. Такі системи здатні забезпечити роботу зі скриптами та архівною інформацією, передавати сигнал зі студійних моніторів тощо. Та як би там не було, головним недоліком комп’ютерних систем є їхнє регулярне «зависання» та збої у роботі. Джон Остін, медіакоординатор та відеоінженер станції «News24» з Х’юстона (Техас), підрахував, що кожного дня йому доводиться п’ять разів перезавантажувати комп’ютерну систему, що мотає плівку. Браян Еріксон, режисер служби новин каналу KTRH із Х’юстона, також стверджує, що його комп’ютер виходить з ладу принаймні один раз на день. Тож треба бути готовим до подібних речей — вони неодмінно траплятимуться.

Використання комп’ютерів у відділах новин змінило деякі стилістичні правила написання текстів. Та перше правило, згадане вище, все одно залишається незмінним. Усі тексти мають бути надрукованими. Під час ефіру немає часу на з’ясування того, яку саме літеру позначає якась петля — о чи е. Отже, каліграфія разом із рукописними текстами вже давно відійшла у минуле.

Нікого не цікавить, скількома пальцями ви набираєте текст, головне, щоб він був набраний вчасно, читабельно і без помилок. Журналісти електронних ЗМІ щодня друкують набагато більше текстів, ніж їхні колеги-газетярі. Відтак їм доводиться друкувати зі швидкістю не менше 40 слів за хвилину. Рівно о дев’ятій в ефір виходить п’ятихвилинний випуск новин. Він не може бути ані затягнений, ані скорочений.

У різних відділах новин користуються власними правилами вживання великих та малих літер у текстах. Деякі друкують весь текст великими літерами, сподіваючись зробити його у такий спосіб легшим для читання. Інші використовують стандартне поєднання великих та малих літер, яке є більш звичним і дає більше візуальної інформації. Наприклад, відмінність між власними назвами і рештою слів є очевиднішою у тексті, надрукованому з використанням великих і малих літер:

Експерти звинувачують НАСА в катастрофі космічного корабля Колумбія, а також попереджають про можливість нових катастроф через помилки цієї організації.

FOX

Більшість телевізійників використовують під час набору своїх текстів виключно великі літери. Проте є й винятки з цього правила. «Деякі наші кореспонденти надають перевагу традиційному поєднанню великих і малих літер, — розповідає Марвін Рокфорд, колишній режисер служби новин на KCNC-TV у Денвері, — і решті наших журналістів доводиться з цим миритися». У деяких відділах новин великі чи малі літери використовують для передачі технічної інформації: слова, які не треба читати вголос, можуть бути надруковані малими літерами, позаяк решта слів — великими.

Який же стиль друку кращий? Попри те, що більшість журналістів обирає великі літери, очевидна перевага на боці використання традиційного стилю, що поєднує як великі, так і малі букви. Зробити літеру великою дуже легко — для цього вам потрібно лише натиснути клавішу Shift. Але якщо ви засвоїте набір лише великими літерами, вам буде складніше перелаштуватися, коли ви потрапите до редакції, де використовують традиційний стиль друку. Тож використання водночас великих і малих букв є більш практичним.

І насамкінець, ще одне правило друкування: розділяйте рядки подвійними або навіть потрійними інтервалами. В такому випадку дикторам буде легше читати текст, і у них буде місце для правок, якщо він цього потребуватиме. (Приклади текстів, наведені у цій книзі, надруковані з одинарним інтервалом для економії місця.)

Поля

Текст, розтягнений по всій сторінці, важко читати. Широкі поля якнайкраще підходять для текстів телевізійних та радіоновин. Більшість радіожурналістів залишають з обох боків сторінки поля шириною 2,5 см. Таким чином, у кожному рядку залишається місце для 55-60 літер. Необхідно, щоб усі рядки мали приблизно однаковий розмір — це дасть змогу розрахувати час, потрібний на його прочитання.

Тексти радіоновин зазвичай короткі, тому їх краще розташовувати ближче до центру сторінки, відступаючи кілька рядків зверху (6-7 см).

У телевізійних новинних текстах використовують інші поля — про них йтиметься у розділі 16.

Заголовки

Якщо якась історія потрапляє до відділу новин, їй доводиться проходити через комп’ютери, редакторів та дикторів. Для того щоб із нею можна було працювати, їй необхідно дати заголовок. На кожній сторінці має бути заголовок, що позначає текст, розташований на ній. Немає часу на те, щоб давати детальний опис кожної історії — потрібен лише необхідний мінімум інформації.

Назва. Назву тексту зазвичай дає автор. Це одне або кілька слів, яким працівники відділу новин позначають сюжет під час роботи над ним. Під цією самою назвою сюжет зберігається в архіві, і його легко знайти в комп’ютері. Наприклад, сюжету про повернення на ринок автомобілів «Chevrolet» можна дати назву CHEVY.

Назва має бути короткою. Журналісти, як правило, використовують у назвах своїх текстів одне — максимум два слова. Постанову сенатора Джозефа Бідена щодо кандидата на посаду Верховного судді можна назвати просто БІДЕН. Історії про терористичного лідера Осаму Бен Ладена підійде назва ОСАМА — цього буде цілком досить.

Назва має бути зрозумілою. Назва має чітко відображати тематику сюжету. Не варто виявляти надмірну винахідливість, називаючи сюжет про якусь невдачу міської ради НІЩО. Це, звісно, може розважити ваших колег, але може і ввести в оману. Оберіть одне або два слова, що якнайвлучніше відбивають суть вашого сюжету. У цьому випадку можливі варіанти МІСЬКА РАДА чи НЕВДАЧА МЕРІЇ. Стежте за тим, щоб вашу назву не можна було прилаштувати і до інших сюжетів того самого дня. ВБИВСТВО — не найкраща назва для відділу новин, розташованому у великому місті. В цьому випадку потрібна більш оригінальна назва, така як НОЖОВЕ ПОРАНЕННЯ чи ЗАДУШЕННЯ. Аналогічний випадок маємо з ім’ям президента. Воно зустрічається у дуже великій кількості історій, тож сюжет про плани президента щодо ветеранів можна назвати ВЕТЕРАНИ, а історію про його європейське турне — ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТУРНЕ.

Назву слід друкувати великими літерами. Це дасть змогу відокремити її від решти тексту.

Дата. Заголовок кожної історії має містити дату її написання. Точність є надзвичайно важливою у новинах. Колись у майбутньому комусь треба буде згадати про НЕВДАЧУ МЕРІЇ, і необхідно буде знати точну дату цих подій.

Час виходу в ефір. Новини на радіо дуже швидко втрачають свою свіжість. Час 7.00, вказаний у заголовку, дає можливість зрозуміти всім, що о 10.00 цей сюжет буде неактуальним. Це дуже важливо.

Ініціали чи прізвище автора. Часто диктори чи журналісти вечірніх випусків новин мають запитання щодо сюжетів. Прізвище автора повідомлення підкаже їм, до кого звернутися за допомогою. Це також вказує на відповідального за сюжет — кого похвалити чи присоромити.

* * *

Деякі відділи новин не дотримуються всіх цих правил. Інколи додається ще якась інформація, але наведена схема відображає стандартний вигляд заголовка. Він друкується у верхньому лівому кутку сторінки, окремо від самого тексту. Наприклад:

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТУРНЕ

11/11

10:05

моллінз

Заголовок також може бути розташований одним рядком зверху сторінки:

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ТУРНЕ 11/11 10:05 моллінз

Ось приклад тексту із заголовком. Його написала Ліз Шейнов для випуску, що вийде в ефір о 18:15:

7-21 шейнов СПЕКА 18:15

Надзвичайна спека призвела до нездужання 66 дітей, які відвідували денний табір на околиці Нью-Йорка.

Діти скаржилися на головний біль, слабкість і нудоту — традиційні симптоми теплового удару. Деякі діти настільки ослабли, що навіть не змогли дійти до розташованої неподалік лікарні. Працівникам табору довелося нести їх на руках.

Охолодившись у лікарняній палаті під кондиціонерами, всі діти стали почуватися краще.

WCBS, Нью-Йорк

Деякі комп’ютери автоматично виводять дату на початок сторінки, тож автору треба лише закінчити заголовок.

Сторінки

Незважаючи на масове використання комп’ютерів, більшість радіо- та телестудій ще не відмовилися від використання паперу. Диктори радіостанції NBC, де тексти сюжетів зачитуються безпосередньо зі студійного монітора, все ж почуваються впевненіше, якщо мають у своїх руках роздруківку з текстом.

На телебаченні промптери дають змогу ведучим читати новини, дивлячись безпосередньо у камеру. Та всі ведучі все одно тримають аркуші з текстами на своїх столах. І якщо промптер раптом перестане працювати, диктор зможе продовжити випуск, читаючи з аркуша. Дехто вважає, що диктори новин навіть мають природніший вигляд, коли тримають у руках папірці з текстами.

У зв’язку з цим більшості журналістів доводиться й досі думати про формат сторінки та правила, яких необхідно дотримуватися під час підготовки тексту сюжету. Правило перше: лише одна історія на сторінці. Часто тексти сюжетів доводиться міняти місцями в останню хвилину перед ефіром: деякі історії додаються, деякі вилучаються, а деякі просто замінюються. Якщо ж на одній сторінці буде надруковано два сюжети, такі зміни стануть неможливими.

Радіосюжети зазвичай вміщаються на одній сторінці. З телевізійними текстами таке трапляється рідше. У такому випадку журналіст має намалювати акуратну стрілку під текстом, що показуватиме вправо — це дасть зрозуміти диктору, що текст продовжується на наступній сторінці. Якщо ж писати на папірцях від руки у вашій редакції не прийнято, ви можете надрукувати внизу під текстом ДАЛІ. Тоді наступна сторінка має містити заголовок ПРОДОВЖЕННЯ. Чому б просто не скористатися нумерацією сторінок: 1, 2, 3? Оскільки більшість комп’ютерів автоматично нумерує сторінки, то під час заміни сюжетів може виникнути плутанина.

Як журналісти позначають те, що текст історії закінчений? Багато хто друкує посередині рядка під текстом -0-, чи -30-, чи ####, або ж ставить кілька рисок після останнього рядка. Дехто взагалі не використовує ніяких символів. Якщо внизу сторінки немає слова ДАЛІ, це означає, що текст закінчений.

Читабельність

Решта стилістичних правил, наведених тут, мають на меті зробити текст максимально легким для читання в ефірі.

Цифри

Спробуйте швидко прочитати таке: $57 313. Якщо під час читання ви зробите паузу, це, напевне, тому, що знак долара, який треба читати в кінці, пишеться на початку. Або ж вам знадобився деякий час для того, щоб перекласти цифри у слова. Тих секунд, які потребує переклад числа «п’ятдесят сім тисяч триста тринадцять доларів», досить для того, аби це позначилося на темпі читання диктора. Цифри викликають труднощі, тому їх слід писати якомога зручніше й розбірливіше.

Деякі журналісти вирішують цю проблему, розписуючи всі цифри словами. Недоліком такого способу є зайвий час, який витрачається для набору довгих чисельників. Крім того, довгі слова на кшталт двохсотп’ятдесятитисячний є складними не лише для сприйняття, а й для прочитання.

Деякі відділи новин просто тренують своїх дикторів швидко читати довгі числа. Проте більшість новинних служб користується низкою правил для чисел, що допомагають максимально полегшити їхнє прочитання в ефірі:

1. Пишіть словами всі числа від одного до одинадцяти. Три, шість, десять — прості слова, тоді як цифри 1, 8, 11 можуть просто загубитися у тексті.

2. Використовуйте цифри для всіх чисел від 12 до 999. Їх легко читати. Крім того, написання їх словами потребує чимало часу і виглядає у тексті — сімсот дев’яносто три — досить незграбно.

3. Пишіть словами числа тисяча, мільйон, мільярд, але використовуйте цифри для їх позначення: 75 тисяч, 3 мільйони, 400 мільярдів. Не заплутуйте диктора комами на кшталт 45,672,000. Пишіть 45 мільйонів, 672 тисячі. Оскільки цифри 1 та 11 малі за розміром, їх можна легко загубити в тексті, тому завжди пишіть їх словами, навіть у поєднанні з тисячами, мільйонами чи мільярдами: один мільйон, одинадцять тисяч.

4. Роки є винятком з цього правила — усі ми вже добре навчилися читати їх завдяки багаторічній практиці. Пишіть 2006, 1492, а не дві тисячі шість.

5. Порядкові числівники до 12 можна писати обома способами. Обидва варіанти — третій і 3-й — читаються легко. Однак числа з 12-го до 999-го краще писати із суфіксом — 22-й, 456-й. Довгі порядкові числівники слід писати, поєднуючи цифри і слова, — 13-мільярдний, 5-мільйонний.

6. Усі символи і позначення, що використовують разом із числами, слід писати словами. Найпопулярнішим з них є знак долара. Краще писати: 3 мільйони доларів, 48 доларів. Ніколи не використовуйте знак долара ($). Це правило поширюється також на центи, градуси, дюйми, відсотки, фути, милі, акри, роки, хвилини, секунди, години та на всі одиниці вимірів — 50 літрів, п’ять кілометрів.

7. Частини чисел, такі як десяті і соті, слід завжди писати словами: три чверті, одна половина, дві третини, сім з половиною мільйонів.

8. Числа, що використовують в одному контексті, мають бути написані однаково. Не пишіть від 24 до десяти. Правильніше написати: від 24 до 10. За тим самим принципом числа, що позначають різні одиниці виміру, будуть зрозумілішими, якщо будуть написані різними стилями: Його середній бал становив 60, і він був дванадцятим у нашій групі за успішністю.

Усі ці правила полегшують процес читання чисел в ефірі. Але є ще одне важливе правило щодо чисел, які не слід використовувати занадто часто. Про це йтиметься у розділі 2.

Скорочення

Завдання на скорочення: що означають ці букви?

уч. прог.
проф. річ.
мм гр.
ГП  

Якщо ви невпевнені бодай в одному з наведених скорочень (учні, професор, міліметр, грошова позика, програма, річковий, грецький), тоді вам слід запам’ятати правило, необхідне для більшості скорочень у новинних текстах: ніколи не використовуйте їх. Диктори не можуть дозволити собі невпевненість.

Журналісти мають писати слова так, як їх потрібно читати. Якщо йдеться про старшого лейтенанта, то треба писати старший лейтенант, а не ст. лейт-т. Якщо йдеться про Нью-Мехіко, то не слід писати Н.-М. Якщо диктору треба прочитати якусь абревіатуру, то її слід і надрукувати у вигляді абревіатури. Інколи, якщо скорочення є маловідомими, можна використати дефіс між літерами: р-н, Е-О-М, Ай-Бі-Ем, Бі-Бі-Сі тощо.

Добре відомі абревіатури, такі як НАТО, НАСА, ЮНІСЕФ чи ЮНЕСКО, не потребують ані розписування, ані дефісів.

Якщо в сюжеті часто згадується назва якоїсь організації, то подавати її в повному вигляді потрібно лише на початку тексту, а потім використовувати абревіатуру. Наприклад, Міністерство з надзвичайних ситуацій можна називати просто МНС.

Єдиним винятком з цього правила є англомовні скорочення, що використовуються для позначення осіб, — Mr., Ms., Mrs., Miss, Dr. Вони є добре відомими, тому не потребують роз’яснень. Хоча у наш час більшість відділів новин уникає цих ввічливих форм (докладніше про це див.: Розділ 4. Речення).

Правки

Незважаючи на робочий безлад, що зазвичай панує у відділі новин, там відбувається доволі делікатна робота. Усі тексти, що пишуться цими працівниками, мають бути зрозумілими настільки, щоб диктор (а почасти й кілька дикторів) легко і спокійно міг їх прочитати.

Найкращий спосіб виправити помилку — зробити це в комп’ютері. Але якщо текст сюжету вже надрукований, правити доведеться просто на аркуші. Робити це треба зрозуміло й охайно. Виправляючи текст радіо- чи телевізійних новин, не можна нічого викреслювати. Не можна також дописувати слова на полях чи малювати у тексті стрілки, аби міняти місцями його фрагменти. Під час ефіру диктор не матиме можливості шукати, куди показує стрілка і де розташоване пропущене слово.

Усі правки, які не вдалося зробити в комп’ютері, мають розміщуватися безпосередньо в тексті — для того щоб їх легко можна було побачити і прочитати. Вони мають бути зрозумілими й акуратними. Треба вносити правки якомога охайніше і чіткіше, уникаючи нерозбірливих знаків. Ви не почуєте, щоб диктор сказав в ефірі: «Я думаю, що тут написано...»

Є тільки чотири знаки, які можна використовувати для правок у текстах сюжетів:

Ставте розділові знаки безпосередньо поряд зі словами, до яких вони відносяться, це допоможе не загубити їх у тексті:

1. Викреслення. Закресліть слово або групу слів суцільною жирною чорною лінією — вона дасть зрозуміти, що все, що під нею, читати не потрібно:

Більшість журналістів використовують для позначення викресленого фрагменту додаткову дугу. Це допомагає привернути увагу диктора до правки.

2. Заміна. Для того щоб замінити слово, викресліть його, а зверху акуратно напишіть інше. Позначте вставлене слово двома лініями з боків, щоб диктору було легше зрозуміти, куди саме його треба вставити:

3. Вставки. Для того щоб додати одне або кілька слів, використовуйте символ, який якнайточніше вказуватиме місце, куди потрібно вставити слово:

4. Видалення великих фрагментів. Для того щоб позначити кінець рядка, закресліть зайві слова суцільною жирною лінією, а потім проведіть тонку лінію, яка позначить перехід від однієї частини тексту до іншої:

Усі ці знаки можна використовувати під час виправлення надрукованих текстів. Для того щоб замінити букву в слові, закресліть усе слово і напишіть зверху його правильний варіант. Ніколи не виправляйте букву безпосередньо у слові:

Для того щоб додати до тексту ціле речення, доведеться заново надрукувати всю сторінку. Не намагайтеся вставити пропущене речення між рядками і позначати його місце у тексті стрілочками.

«Уся ідея в тому, — пояснює колишній режисер WCHL Дейл Оффен із Західної Кароліни, — щоб диктор, опинившись перед мікрофоном із текстом, не почав затинатися». Оффен розповідає, що його журналісти уважно читають сюжети на екрані комп’ютера, потім роздруковують їх і ще роблять деякі правки, використовуючи потрібні символи і знаки. І насамкінець, якщо є час або якщо вони зробили надто багато виправлень, він просить їх виправити текст у комп’ютері й надрукувати його ще раз у чистовому варіанті.

Не розривайте речення

Це правило дуже просте. Речення не можна переносити з однієї сторінки на іншу. Це може призвести до непотрібної паузи під час читання, поки диктор перегортатиме сторінку. Якщо речення не поміщається, перенесіть його на наступну сторінку.

Акценти

Нижченаведене речення може мати чотири різні значення:

Після цього вони його депортували (вони почекали деякий час, перш ніж

це зробити.)

Після цього вони його депортували (представники інших митних служб вже

депортували його раніше.)

Після цього вони його депортували (до цього його було ще й заарештовано.)

Після цього вони депортували його (всіх інших вже депортували раніше.)

Значення речення залежить від того, на якому слові робиться акцент. Коли речення читається вголос, акцент відіграє роль семантичного інструмента. Журналісти часто користуються такими смисловими наголосами для того, аби підкреслити значення деяких слів:

Він був шокований, знайшовши своє ім’я у списку підозрюваних.

Він був шокований, знайшовши своє ім’я у списку підозрюваних.

Є два ефективні способи позначення слів, на яких треба зробити наголос (курсивний і жирний шрифти не підходять для телевізійних та радіотекстів, оскільки залишаються непомітними).

1. Підкреслення — найпопулярніший спосіб.

Підозрюваний їхав на машині, схожій на ту, що описав свідок.

Підозрюваний їхав на машині, схожій на ту, що описав свідок.

2. Великі літери (цей спосіб непридатний, якщо весь текст сюжету надрукований великими літерами).

Пожежники попереджають, що для пожежі достатньо навіть ОДНОГО сірника.

Пожежники попереджають, що для пожежі ДОСТАТНЬО навіть одного сірника.

Особливе значення у тексті має частка не. Як для маленького слова вона має надзвичайно велику вагу, адже здатна повністю змінити значення всього речення.

Свідок сказав, що він бачив, як підозрюваний заховав пістолет.

Свідок сказав, що він не бачив, як підозрюваний заховав пістолет.

Для того щоб позначити заперечення особливим акцентом, іноді варто виділити не великими буквами. Докладніше про використання частки не читайте у Розділі 19 «Закон і етика».

Паузи

Тексти новин пишуться для того, щоб бути повідомленими людям. Усі паузи, які диктор повинен зробити під час читання сюжету, мають бути зазначені у тексті.

Паузи, які диктор робить між реченнями, допомагають відділити одну думку від іншої:

Сторони залишилися незадоволеними... Переговори продовжаться завтра.

За допомогою паузи тексту новин можна додати драматизму:

Вона сказала, що головний її ворог — ... це вона сама.

Зазвичай паузи у тексті позначаються відповідними розділовими знаками: крапкою, комою та крапкою з комою. Останній знак використовується для розділення двох довгих різних частин одного речення. Однак у новинних текстах такі довгі речення не використовують, а тому не застосовують і знак крапки з комою. Решта знаків — кома і крапка — використовують у новинних текстах, проте журналісти не застосовують їх для позначення пауз. Для людини, яка читає текст, звичайна кома чи крапка є лише візуальними розділовими знаками, які не обов’язково позначають паузу. Натомість тире (-) чи три крапки (...) завжди вказують читачеві на паузу між словами. Тому журналісти новин зазвичай використовують саме ці знаки. Наприклад:

Міський голова заявив, що тротуари головної вулиці БУДУТЬ відгороджені від дороги, — але це не заважатиме пересуванню перехожих.

KCUE, Міннесота

Деякі зауваги щодо пауз:

1. Пам’ятайте, що для позначення паузи на комп’ютері треба набрати таку комбінацію клавіш: пробіл, дефіс, дефіс, пробіл.

2. Три крапки ідеально підходять для позначення довжини паузи. Ви можете збільшити паузу, додавши ще кілька крапок. Точкою відліку в такому випадку можуть бути традиційні три крапки, які зазвичай позначають паузу одного удару пульсу.

За останні десять років рівень податків невпинно зростав... за словами експертів, цей рік також не буде винятком... Податки й надалі зростатимуть... Із кожної сотні доларів підприємцям доведеться відраховувати державі 65 центів.

WMCA, Нью-Йорк

3. Не забувайте, що всі ці розділові знаки (крапки і коми) слід застосовувати відповідно до правил пунктуації.

Неправильно

Міський губернатор — Пол Ерл не підтримав ідею нового будівництва.

Правильно

Міський губернатор — Пол Ерл — не підтримав ідею нового будівництва.

4. Є відмінність між значеннями тире і трьох крапок. Три крапки використовують переважно для того, щоб додати щось до головної фрази: «Він їде до Вашингтона... де пробуде до кінця свого терміну». Тире використовують для підсумкової оцінки чи роз’яснення попередньої думки: «Він їде до Вашингтона — міста, з якого почалися усі його проблеми».

Правопис

Слухачі ніколи не дізнаються, чи правильно журналіст написав у тексті свого сюжету ім’я лідера Китайської комуністичної партії. Вони ніколи не знатимуть, що репортер не знає, як правильно писати слово нью-йоркський і плутає незважаючи на і не зважаючи на. Тоді навіщо перейматися правописом?

Перейматися треба, тому що неграмотне написання текстів може зіпсувати імідж усього відділу новин. Перейматися варто, оскільки неправильне написання може призвести до неправильного прочитання слів, яке слухачі неодмінно почують, принаймні більшість із них. Перейматися орфографією потрібно ще й тому, що помилки можуть дратувати диктора, якому доведеться їх читати.

Якщо ви замість каструля напишете кастрюля, ведучий, звісно ж, легко прочитає це слово, та ще через кілька слів він може поцікавитися, що за грамотій писав цей текст? І ці думки можуть заважати йому читати наступний рядок, оскільки він не буде впевнений у правильності тексту.

Навіть якщо відкинути всі ці аргументи, то орфографічні помилки відволікають увагу, тому їх у жодному разі не можна допускати у текстах новин.

Є ще одна причина, чому варто звертати увагу на орфографію, передусім у телевізійних новинах: текст сюжету часто виводиться внизу екрана рухомим рядком, що дає змогу глухим глядачам також бути в курсі подій.

Деяким людям від природи важко писати грамотно. Та для цієї хвороби є лікування — уважність... і словник. Звісно, в комп’ютерних програмах уже встановлено функцію перевірки правопису, проте все ж таки краще мати на столі словник і за потреби до нього заглядати (не «час від часу»). Для того щоб перевірити правильне написання слова, вам знадобиться близько 25 секунд. Якщо журналіст має сумніви щодо написання того чи іншого слова, ці 25 секунд будуть добрим внеском із його боку. «Ви можете відмахуватися, мовляв, це ж телебачення, а не журнал, тож не так страшно, якщо десь трапиться помилка, — каже Лі Джилз, колишня режисер WISH-TV з Індіанаполіса, — але люди читатимуть ваш текст, і всі дізнаються про вашу неграмотність».

Іноді журналісти можуть не погоджуватися із тим варіантом написання слова, що дається у словнику. Якщо слово надто довге і складне для прочитання, в окремих випадках його можна розділити дефісом. Наприклад, слово антидетонатор буде легше прочитати, якщо воно буде написане через дефіс: анти-детонатор. Семитомний зручніше читається як семи-томний. Але, користуючись цим методом, треба бути уважним, щоб не вигадати нових граматичних правил. Наприклад, семі-нарист не допоможе, а навпаки, спантеличить диктора.

Вимова

Слухачі можуть не помітити орфографічних помилок у тексті, але вони неодмінно почують неправильну вимову. Неправильно вимовлена назва може призвести до непорозуміння. Але неправильно вимовлене ім’я може призвести не лише до непорозуміння, а й сприйнятися як образа.

Вимова відіграє особливо важливу роль у рубриці міжнародних новин, проте помилки у місцевих назвах та іменах можуть викликати набагато більше проблем, наприклад, у невеличкому місті. Молодому журналістові, який працює на маленькій місцевій радіостанції, може бути складно довідатися, як правильно вимовляється ім’я радника — Маккой чи Маккоф. Аналогічна ситуація із прізвищем шкільного об’єднання — Фінкельштейн чи Фінкельштін. Одні мешканці міста можуть називати його Фінкельштейном, інші — Фінкельштіном, а дехто взагалі — Фінкельштайном.

Є кілька правил, що допомагають уникнути помилок у вимові:

1. Перевіряйте вимову всіх сумнівних і складних імен та назв методом опитування. Коли берете в людини інтерв’ю, запитайте у неї самої, як правильно пишеться її ім’я і на який склад потрібно ставити наголос. Можна навіть записати на диктофон чи камеру, як людина сама вимовляє своє ім’я. Якщо ж ви не маєте можливості поспілкуватися з людиною особисто, зателефонуйте їй або ж проконсультуйтеся з тими, хто цю людину знає.

Проблему з іноземними іменами вирішити у такий спосіб не вдасться. Наприклад, вам потрібно написати сюжет про французьку письменницю Симону де Бовуар (Simone de Beauvoir). Якщо у знайдених вами матеріалах немає підказки щодо прочитання її імені, тоді саме час телефонувати знайомому вчителю французької. Спробуйте пошукати повідомлення про неї в інших ЗМІ, можливо, до вас її ім’я вже хтось читав в ефірі. В окремих випадках, коли складне ім’я не відіграє вагомої ролі у вашій історії, краще взагалі його не згадувати (якщо ця людина невідома журналісту, навряд чи вона відома пересічним слухачам). Існує два Інтернет-ресурси, які надають можливість перевірити правильне написання і прослухати правильну вимову складних імен. Це — Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary (http://www.m-w.com) та Voice of America (http://www.voa.gov).

2. Завжди позначайте правильну вимову слів у тексті. Найкращий спосіб зробити це — розписати слово поряд у круглих дужках:

Французька письменниця Simone de Beauvoir (СиМОНа де Бовуар).

Французький модельєр Yves Saint Laurent (IB Сен Ло-РАН).

У такому випадку необов’язково дотримуватися всіх правил фонетичного написання. Достатньо того, що ім’я буде написане правильно з точки зору його вимови. Можна розділити його дефісом для зручності.

І пам’ятайте, що майже правильна вимова все одно вважається неправильною.

Хронометраж

Газетний текст вимірюється кількістю знаків. Текст на телебаченні та на радіо вимірюється секундами. З газетної статті можна видалити п’ятдесят знаків, щоб текст вмістився на одній сторінці. Телевізійний сюжет можна скоротити на двадцять секунд, щоб історія вмістилася у випуску. Якщо текст виявиться надто коротким, може виникнути «мертва пауза» — тиша. Якщо ж він буде надто довгим, то може перекрити початок наступної історії.

Яким чином журналісти визначають хронометраж своїх сюжетів? Вони просто читають їх уголос у тому самому темпі, в якому текст читатиметься в ефірі, і заміряють час секундоміром. Головне — прочитати текст із такою самою швидкістю, з якою його читатиме ведучий. Для цього потрібно читати вголос, тому що самі собі ми зазвичай читаємо швидше. Якщо є час і можливість, попросіть самого диктора прочитати текст.

Звісно, підраховування хронометражу кожного сюжету може забрати чимало часу. Проте згодом можна економити час, застосовуючи деякі прийоми. Ви можете простежити, за скільки секунд ваш диктор читає один рядок тексту, і потім за допомогою звичайної арифметики підрахувати час, який йому знадобиться для прочитання всієї історії.

В середньому людина читає рядок із 55-60 знаків за три з половиною — чотири секунди. Однак не варто покладатися на ці дані. Вирішальним фактором є швидкість, із якою людина читає текст. Тому треба орієнтуватися на швидкість кожного окремого диктора. Варто лише один раз підрахувати, і тоді сміливо можна робити підрахунок хронометражу сюжету за кількістю рядків. Професійні диктори завжди намагаються читати текст з однаковою швидкістю. Проте з дикторами-початківцями такий прийом не спрацює.

Тривалість аудіовставок, які часто використовують на радіо, також треба брати до уваги під час підрахування хронометражу (див.: Розділ 10. Написання текстів до аудіоматералів). Телевізійники, своєю чергою, мають включати у загальний хронометраж тривалість синхронів, інтерв’ю та інших звукових відеоматеріалів (див.: Розділ 16. Написання текстів до відеоматеріалів).

Деякі досвідчені диктори радіоновин дійшли висновку, що, якщо вони знають, скільки в них аудіоматеріалу, вони завжди можуть подивитися на годинник і збільшити чи зменшити швидкість читання для того, щоб вкластися у потрібний хронометраж. Але подібне чуття приходить до людини з досвідом. Тож поки у вас його ще немає, підраховуйте тривалість кожного сюжету.

Записуйте хронометраж сюжету в секундах внизу чи зверху сторінки. Краще обвести цифру в коло. Використання двокрапки надасть вам можливість уникнути написання слова секунди:

Можна запрограмувати комп’ютер, один раз зафіксувавши у ньому швидкість дикторської начитки. Тоді наступного разу машина сама рахуватиме і виводитиме на екран тривалість кожного тексту, який ви набиратимете.

Перевірка

У професійних відділах новин люди розмовляють самі із собою. Новинний текст пишеться для того, щоб бути виголошеним, і єдиний спосіб перевірити, як він звучатиме в ефірі, — це прочитати його вголос. На Бі-Бі-Сі раніше змушували журналістів читати свої тексти секретарям, які перевіряли таким чином своєрідний усний тест.

Сюжет треба читати вголос під час його написання — цей процес називають «розмовою з комп’ютером», — а також тоді, коли він буде готовий. Речення, яке добре виглядає на папері, може зовсім по-іншому сприйматися на слух. Воно може виявитися надто довгим чи сухим, може звучати незграбно, а то й взагалі заплутувати слухачів, які можуть не розрізнити значення омонімів (слів, що мають різне значення при однаковому написанні). Це речення, написане журналістом телеканалу CBS, на папері виглядає досить невинно:

За даними внутрішнього департаменту, будівництво Тетонської дамби і досі не завершене... те саме підтвердило Будівельне бюро та інші дамбобудівні агенції.

Та якщо це речення прочитати вголос, його останні три слова звучать ніби якась лайка (краще сказати: «агенції з будівництва дамб»)[2]. Редактор CBS Мервін Блок радить: «Якщо перед здачею свого сюжету ви прочитаєте його вголос, ви неодмінно знайдете кілька слів, що звучатимуть незграбно».

Читаючи текст вголос, ви також зможете уникнути й інших проблем. Пишучи текст для ефіру, необхідно враховувати деякі дефекти голосових зв’язок людини, а також обмежені здатності мікрофонів. Наприклад, коли люди читають кілька шиплячих звуків підряд — с, ш, з або м’який с’, — вони починають свистіти.

Небажано

Свіжозмолоте збіжжя розсипом лежить на сільськогосподарських складах.

Так само обережними слід бути зі звуками п та б — вони можуть спричинити вибухові звуки у мікрофоні.

Небажано

Передня панель причепа впала на побиту бруківку.

Надмірна кількість р в одному реченні також є небажаною, оскільки може призвести до «гарчання».

Небажано

Представники контррозвідки представили генеральному прокурору результати своїх розслідувань.

Утім, не варто ставитися до поєднання усіх приголосних звуків як до фонетичних вад. Поєднання і повторення деяких літер, навпаки, може додати тексту милозвучності. Подивіться, наприклад, як приємно звучать разом приголосні к і б:

Британська королева запросила містера Бейкера на свій прийом у Букінгемському палаці.

Єдиний спосіб з’ясувати, як звучать разом ті чи інші букви, — це прочитати текст уголос. Отже, кожну історію треба читати вголос.

Підсумки

Перелік правил для написання тексту новин:

1. Комп’ютерний набір: друкуйте і великими, і малими літерами, використовуючи подвійний або потрійний інтервал.

2. Поля: залишайте по 2,5 см з усіх боків аркуша; відцентровуйте текст на сторінці.

3. Заголовки: назва, дата, час виходу в ефір та прізвище чи ініціали автора.

4. Сторінки: тільки одна історія на сторінці; стрілка чи (ДАЛІ) внизу сторінки, якщо продовження тексту написане на наступній сторінці; використовуйте слово ПРОДОВЖЕННЯ для позначення наступної частини тексту; не посилайтеся при цьому на номери сторінок.

5. Числа:

· всі числа до одинадцяти пишіть словами;

· від 12 до 999 — використовуйте цифри;

· одна тисяча і більше — комбінуйте цифри зі словами;

· роки пишіть цифрами;

· усі символічні позначення пишіть словами;

· числові частки пишіть словами;

· однаково пишіть числа, що використовуються в одному контексті.

6. Скорочення: пишіть їх так, як їх потрібно прочитати; виняток становлять лише англомовні скорочення для позначення особи.

7. Правки: ставте їх у тих місцях тексту, де їх потрібно прочитати; існує лише чотири прийнятні види правок:

· викреслення (слова чи групи слів);

· заміна (слова чи групи слів);

· вставка (слова чи групи слів);

· видалення великих фрагментів тексту (усього рядка чи його частини).

8. Не розділяйте речення на дві сторінки.

9. Акценти: позначайте їх підкресленнями чи великими літерами.

10. Паузи: найефективнішими знаками для їх позначення є тире і три крапки.

11. Правопис: дотримуйтеся його в усіх випадках, за винятком внутрішніх правил, прийнятих у вашому відділі новин.

12. Вимова: перевіряйте її правильність; позначайте правильну вимову складних слів у тексті.

13. Хронометраж: підраховуйте його в усіх текстах.

14. Перевірка: перечитуйте текст уголос.

Практичні завдання




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.