Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Неналежний відповідач та порядок його заміни. Відмінність заміни осіб в порядку заміни неналежного відповідача належним від заміни у порядку правонаступництва



Сторони в цивільному процесі — це особи, спір яких слід розглядати в суді. Щоб посісти становище сторони, позивач повинен легітимувати себе та відповідача як заінтересованих у вирішенні справи осіб. Правове становище сторін не пов'язано з дійсним існуванням матеріальних правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки передумовами порушення цивільного процесу є умови, які мають виключно процесуальне значення (статті 4, 5, 136 ЦПК), Однак у ході розгляду цивільної справи може бути виявлено, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач чи відповідач не є правозобов'язаними суб'єктами матеріальних правовідносин. У цьому випадку сторони визнаються неналежними й суд може допустити заміну неналежної сторони (ст. 105 ЦПК).

Неправильне застосування закону, що регулює заміну неналежної сторони належною, призводить до неправильної вирішення справи, судової тяганини, додаткових витрат.

Найчастіше під неналежною стороною розуміють таких позивачів і відповідачів, по відношенню до яких судом під час розгляду справи встановлено, що їм не належить право вимог чи вони не є зобов'язаними по вимозі особами. На перший погляд це визначення є точним і випливає із ст. 105 ЦПК. Насправді воно не відповідає законодавству, оскільки не враховує, що заміна неналежної сторони належною — питання процесуальне, а поняття неналежної сторони враховує передбачені законом умови і порядок її заміни. В іншому випадку не можна розрізнити неналежну сторону й сторону, якій відмовлено в позові чи яка не повинна відповідати за позовом.

Для правильного вирішення питання не досить встановити відсутність права вимоги у позивача чи обов'язку відповідати в даному позові у відповідача. Встановлення цих умов — основа для винесення рішення про відмову в позові. Щоб визнати сторону неналежною, крім названих умов суд повинен мати дані про те, що право вимоги чи обов'язок відповідати за позовом належить іншим особам. Про неналежну сторону можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, якій належить право вимоги, — належного позивача, чи особу, що повинна виконати вимогу позивача, — належного відповідача.

Таким чином, неналежний позивач — це особа, що пред'явила позов, стосовно якої встановлено, що вона не має права вимагати по позову, пред'явленому нею, при наявності даних про те, що право вимоги належить іншій особі, належному позивачеві.

Неналежний відповідач — це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належному відповідачеві.

Визнання сторони неналежною можливе тільки в судовому засіданні й тільки тоді, коли відбувається заміна. Лише у випадку заміни сторона, що вибуває, визнається неналежною. В іншому випадку сторони, які могли б бути замінені, беруть участь у справі, мають весь комплекс прав та обов'язків сторін. Вказане правило безпосередньо випливає із змісту ст. 105 ЦПК.

Закон не передбачає відмови в прийнятті заяви від неналежного позивача чи відмови в прийнятті заяви, зверненої до неналежного відповідача. При встановленні того, що позивач чи відповідач або інші сторони є неналежними, останні можуть бути замінені тільки в стадії судового розгляду в порядку, встановленому ст. 105 ЦПК.

Заміна неналежної сторони належною може бути проведена судом з власної ініціативи або на прохання осіб, які беруть участь у справі. Враховуючи те, що позивач порушує процес за власною ініціативою, несе, як правило, всі судові витрати і йому не байдуже, хто буде відповідати на його вимоги, заміна як неналежного позивача, так і неналежного відповідача може бути проведена тільки за згодою первісного позивача (ст. 105 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права й судовій практиці розроблені варіанти процесуальних наслідків, які можуть мати місце при заміні неналежного позивача чи неналежного відповідача.

Варіанти при заміні неналежного позивача:

1) якщо неналежний позивач згоден на заміну, а належний згоден вступити в справу, суд, не припиняючи справи, допускає заміну первісного позивача належним позивачем;

2) якщо неналежний позивач згоден на заміну, а належний/не згоден вступити в справу, суд повинен провадження в справі припинити на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК. Згода неналежного позивача на заміну розглядається як відмова від позову;

3) якщо неналежний позивач не згоден на заміну, а належний згоден вступити в справу, останній допускається до участі в справі як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору;

4) якщо неналежний позивач не згоден на заміну, а належний не згоден на вступ у справу, суд повинен продовжити розгляд справи по суті.

Варіанти при заміні неналежного відповідача:

1) якщо позивач згоден на заміну неналежного відповідача, суд допускає заміну первісного відповідача належним відповідачем;

2) якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача.

При заміні неналежних сторін суд повинен винести мотивовану ухвалу. Процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами, не є обов'язковими для осіб, які вступили в процес, і справа після заміни неналежних сторін розглядається заново.

Не дивлячись на досить певну та чітку регламентацію заміни неналежної сторони належною, суди допускають помилки в застосуванні законодавства.

Так, відповідно до закону справи про позбавлення батьківських прав розглядаються судом за заявою державних чи громадських організацій, одного з батьків, опікуна (піклувальника), а також за позовом прокурора. В деяких справах суди не враховували ці положення й порушували такі справи за заявами організацій, що не є належними позивачами: районних лікарень, відділів охорони здоров'я, товариських судів, інспекцій у справах неповнолітніх тощо. Наприклад, народний суд Пустомитівського району Львівської області розглянув справу про позбавлення батьківських прав за позовом опікунської ради при райвиконкомі. Опікунські ради — громадські органи, згідно з діючим про них Положенням не є юридичними особами та не наділені правом пред'явлення позову1.

У судовій практиці є випадки припинення судами провадження в цивільних справах, які пов'язані із захистом права власності, хоча необхідно було провести заміну неналежного відповідача або притягти до участі в справі співвідповідачів. Так, після порушення за заявою прокурора цивільної справи про матеріальну відповідальність працівниці птахофабрики з'ясувалося, що в заподіянні збитків винна адміністрація, однак суд провадження в справі припинив на підставі листа, підписаного директором фабрики, де повідомлено, що сума збитків списана. Тим часом, суду слід було б, не приймаючи відмови від позову, притягнути керівника організації чи інших посадових осіб, винних у заподіянні збитків, як належних відповідачів, а справу не припиняти.

 




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.