Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Шумовий фон для органів слуху



Руйнівна для органів слуху мережа Зліт реактивного надзвукового літака  
Електромузика викливає резонанс клітинних структур  
 
Гуркіт грому, шум пневматичного молота  
Запуск ракети, шум реактивного літака  
Шум потяга метро  
Початок руйнування органів слуху Максимальна норма шуму у виробничому приміщенні  
 
Шум на шосе з інтенсивним рухом, шум верстата, мотоцикла, пилосмоку  
 
Рівень шуму, що викликає дискомфорт Шум на вулиці з помірним рухом  
Межа, за якою настає шумова втома (шумовий стрес) Нормальна розмова, спів птахів, нормальна гучність звуку вдень  
 
Норма гучності звуку вночі  
Звуковий комфорт Звуковий комфорт — домашні умови  
Дихання людини, шепіт, тихий шелест листя і трав  
 

6.2.6. Вібрація і засоби боротьби з нею

Вухо людини звукові хвилі частотою нижче 20 Гц сприймає не як звук, а як вібрацію. Вібрація являє собою механічні коливання пружного тіла (недоступні вуху людини звуки частотою вище 20000 Гц — ультразвуки).

Шкідлива вібрація створюється при роботі машин і механізмів. Вона вимірюється в метрах на секунду і виражається, як і інші звуки, в децибелах. Залежно від джерела виникнення розрізняють транспортну, транспортно-технологічну і технологічну вібрацію. Перша виникає внаслідок руху машин, друга — при роботі машин (в русі або в стаціонарних умовах), третя — при роботі різного устаткування — моторів, верстатів, вентиляторів, помп тощо. Вібрація створює шум, але й сама по собі може негативно впливати на організм. При тривалій дії і у великих дозах вібрації можуть викликати хворобливі зміни в організмі, а в результаті — вібраційну хворобу, яка нищить судини, нервову систему, кістково-судинний апарат.

Встановлено гранично допустимі величини вібрації. Вони визначені з розрахунку, що, систематично діючи під час 8-годинного робочого дня, вібрація не викликає у робітника захво­рювань або відхилень у стані здоров’я протягом усього періоду його виробничої діяльності.

Заходи боротьби з вібрацією:

• використання вібробезпечних машин;

• використання засобів і проектних рішень віброзахисту (ві­бро-ізоляція, віброгасіння тощо);

• організаційно-технічні заходи (режим роботи і харчу­вання, обмеження фізичного навантаження на організм у період дії вібрації, медичний контроль тощо);

Як засіб індивідуального захисту використовуються віброзахисний спецодяг і спецвзуття, противібраційні пристрої до ручного і механічного інструменту, амортизаційні площадки і платформи, повстяні та гумово-повстяні килими, антивібраційні пояси. Все це дозволяє створити робітникам умови, які виключають шкідливий вплив вібрації на здоров’я.

6.2.7. Електромагнітні поля і навколишнє середовище

Джерелами електромагнітних полів (ЕПМ) є системи енергопостачання (лінії електропередач) і енергоспоживання на змінному і постійному струмі. Поблизу повітряних і кабельних ліній електропередач (ЛЕП), електрообладнання різного призначення і теплоелектроцентралей виникають електричні і магнітні поля («електричний смог»). Постійні магнітні поля виникають в зоні дії міського електрифікованого транспорту і електрообладнання , яке працює на постійному струмі, а також автомобільних двигунів (системи опалення тощо).

6.2.8. Радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення — це радіоактивні речовини, які знаходяться на поверхні різних об’єктів у кількостях, що переви­щують величини, які встановлені діючими нормами і правилами.

Сьогодні захист від радіації набув глобального характеру і розглядається як передумова для створення безпечних умов праці і більш-менш безпечної життєдіяльності всіх людей у радіаційно забрудненому середовищі.

Іонізуючим випромінюванням є будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Джерелом такого випромінювання є або радіонукліди, які випромінюють альфа-, бета-частки, гамма-фотони і нейтрони, або прилади, устаткування і препарати, здатні випромінювати іони так, як рентгенівська та телевізійна апа­ратура.

Радіонукліди утворюють іонізуючі промені у момент перетворення одних атомних ядер на інші. Вони характеризуються періодом піврозпаду (від секунд до мільйона років), активністю (число радіоактивних перетворень за одиницю часу) та іонізуючою здатністю. Активність вимірюється в беккерелях, одиниці вимірювання, названій на честь французького вченого-фізика, який у 1896 році відкрив радіоактивне випромінювання солей урану.
1 Бк = 1 розпаду за 1 сек та в кюрі (безсистемна одиниця) 1 Кu = 3,7 * Ю–9 Бк.

Іонізуюча здатність оцінюється для повітря, речовини і біологічної тканини.

У повітрі вона вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг) та в рентгенах (безсистемна одиниця Р); 1 Кл/кг=3,88 * 103 Р.

У речовинах поглинута доза вимірюється у джоулях на кі­лограм — греях (1 Гр = 1 дж/кг) та в радах (безсистемна одиниця) 1 Рад = 0,01 Гр.

Негативно на людину діє діагностика внутрішніх органів рентгенівським опромінюванням. Доза від 0,2 бера і вище може ви­кликати розвиток пухлин у дітей, на мільйон опромінених емб­ріонів та зародків дозою 1 бер буде спостерігатись 200–250 випадків злоякісних новоутворень у віці до 10 років з летальним наслідком. Допустима доза професійного опромінення 5 бер/рік не відвертає небезпечні ефекти та викликає їх у незначній мірі. Цю дозу варто розглядати як верхню межу, до якої не слід наближатися. У багатьох країнах ця норма значно нижча.

У повсякденному житті на людей діють природні та штучні джерела випромінювання. У кожному регіоні відбувається адап­тація до конкретного фону, який став невід’ємним компонентом середовища. Вплив штучної чи техногенної радіоактивності, навіть малих її доз, шкідливий. Особливо небезпечні для життя людей високоенергоємні (частинки пального), які потрапляють у навко­лишнє середовище внаслідок недосконалості технологічних про­цесів, пошкодження устаткування та інше. Так, наприклад, кожний атом плутонію потенційно смертельний, бо, потраплючи в легені, він може викликати захворювання.

Період напіврозпаду плутонію — 2400 років. Суттєве забруд­нення атмосфери відбувається при випробуванні атомних бомб. При вибуху бомби ланцюгова реакція швидко закінчується, 99,98% маси заряду розвіюється і протягом 5–10 років осідає на Землю. З 1945 по 1981 р. у світі проведено 1315 ядерних вибухів, при кожному вибуху непрореаговане паливо складало 50%. За цей період ефек­тивна еквівалентна доза складає 0,134 бера (з них 0,054 бера при­падає на цезій-137 (період піврозпаду — 30 років).

Найбільш шкідлива для людства атомна промисловість. У реакторі ВВБР-440 при повному завантаженні в 42 тонни палива, активність якого складає 16 Кu, водночас виникає понад 1000 штучно утворених радіоактивних речовин.

АЕС не може бути стерильно чистою, навіть теоретично, тому що в матеріали, конструкції, повітря, воду та інше прони­кають нейтрони, які роблять їх радіоактивними. Так, доза радіації в оточуючих елементах та конструкціях за 30 років досягає 10 Рад. Під впливом термічних напруг, радіаційної корозії в оболонках з’являються мікротріщини і навіть наскрізні щілини.

6.2.9. Охорона навколишнього природного середовища

Земля як природний інтегральний ресурс відіграє суттєву роль у житті людини, виконуючи ряд функцій. Земля виступає як засіб виробництва і джерело продовольства, носій соціальних інтересів та екологічних умов життя населення і, нарешті, як територія, просторовий базис та об’єкт господарської діяльності людей.

Земельні ресурси в Україні формують 95% продовольчого фонду та 75% товарів споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил складає понад 40%, тому їм приділяється особливо велика увага.

У відповідності до напрямів використання, згідно з Зе­мельним кодексом України, всі землі діляться на 7 категорій:

1. Землі сільськогосподарського призначення.

2. Землі населених пунктів.

3. Землі промисловості, зв’язку, оборони та іншого призна­чення.

4. Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

5. Землі лісового фонду.

6. Землі водного фонду.

7. Землі запасу.

Згідно з Земельним кодексом України при вилученні ро­дючих ділянок земель під будівництво необхідно проводити роботи з селективного зрізання та зберігання родючого шару ґрунту для подальшого його використання та рекультивації порушених ділянок.

Згідно з Правилами охорони земель забороняється використання території житлових кварталів: під тимчасові звалища будівельного сміття; під тимчасове зберігання побутових і харчових відходів; для організації мийки машин, необладнаних майданчиків; для організації відкритих складів хімічних речовин, отрутохімікатів, добрив, сипучих будівельних матеріалів; використання для благоустрою житлової зони осадів очисних споруд, ґрунтових сумішей без погодження з органами санітарного нагляду.

Землі, які використовуються як шляхи сполучення, і землі транспорту класифікуються так: автомобільні магістралі різної категорії, внутрішньо квартальні проїзди, зони відкритих автостоянок і парковок автомобілів, території АЗС, колективних гаражів; міжрейкові простори, зони відчуження від міста залізничних магістралей у межах міста; території міста, на які здійснюють вплив аеропорти, авіатранспорт, морські порти.

При влаштуванні доріг, стоянок, об’єктів з обслуговування транспорту необхідно дотримуватись таких вимог: не допускати забруднення ґрунту нафтопродуктами; локалізувати (видалити) прибиранням ґрунтові забруднення; не забруднювати ґрунт території продуктами перевезень; не скидати сніг із доріг на території придорожніх зелених зон, скверів і садів міста; використовувати екологічні технології у боротьбі з ожеледдю; не скидати у водойми забруднені дощові води з транспортних земель без попереднього очищення.

Для економії землі в містах використовуються підземні простори (для будівництва тунелів, переходів, підприємств сфер обслуговування — складів, баз, гаражів, магазинів, кінотеатрів тощо), заглиблення будівель, мілководні шельфи моря.

Генпідрядна будівельна організація повинна одержати дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт від місцевих органів влади за місцем будівництва. Для цього вона подає копію позитивного висновку державної екологічної експертизи документації, за якою споруджуватиметься об’єкт (якщо він відноситься до затвердженого Кабінетом Міністрів України Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку), а також план здійснення заходів по забезпеченню охорони навколишнього природного середовища в процесі будівництва об’єкта та проведення пусконалаго­джувальних робіт згідно з вимогами природоохоронного законодавства України та положеннями зазначеного висновку держекоекспертизи.

Будівельно-монтажні роботи по спорудженню будь-яких об’єктів повинні здійснюватись із дотриманням вимог природоохоронного законодавства та забезпечувати ефективний захист навколишнього природного середовища (земель, надр водних об’єктів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу) від забруднення і пошкодження.

Заходи щодо забезпечення цього повинні бути передбачені в про­ектно-кошторисній та організаційно-технологічній документації.

Будівельно-монтажні роботи на територіях з обмеженим режимом господарської діяльності (заповідні об’єкти, їх охоронні зони і т. ін.) повинні здійснюватись тільки у відповідності з документами, що визначають статус таких територій, із дотриманням вимог щодо цих робіт, що містяться у висновках державної екологічної та державної санітарно-гігієнічної експертиз.

На території об’єктів, що будуються, не допускається не передбачене проектною документацією знесення деревно-чагарникової рослинності і засипання грунтом кореневих шийок і стовбурів дерев і чагарників, що ростуть.

Не допускається відведення поверхневих стічних вод з території будівельних майданчиків безпосередньо на рельєф без здійснення інженерних протиерозійних заходів, що надійно попереджають виникнення осередків техногенної ерозії грунтів.

При виконанні будівельних та планувальних робіт родючий шар грунту повинен зніматись і складуватись для подальшого використання при благоустрої та озелененні територій, рекультивації земель або ж для меліорації малопродуктивних сільгоспугідь.

Тимчасові автомобільні дороги та інші під’їзні шляхи повинні влаштовуватися з урахуванням вимог щодо запобігання пошкодженню сільськогосподарських угідь та деревно-чагарникової рослинності.

Будівельно-монтажні роботи в зонах житлової забудови повинні виконуватись із дотриманням вимог щодо попередження пилоутворення і забруднення повітряного басейну. Не допускається при прибиранні відходів та сміття скидати їх з будівель та споруд без застосування закритих лотоків та бункерів-накопичувачів.

В процесі виконання бурових робіт при досягненні водоносних горизонтів необхідно вживати заходів для запобігання неорганізованому виливу підземних вод.

При виконанні робіт по штучному закріпленню слабких грунтів необхідно вживати заходів для запобігання забрудненню підземних вод нижчих горизонтів.

Ці заходи повинні бути передбачені в проектно-кошторисній та організаційно-технолоічній документації і беззастережно виконуватись при здійсненні будівництва.

*10 Кизима В. Технологія виконання та проектування земляних робіт в будівництві
Проектом організації будівництва і проектами виконання робіт повинні передбачатися заходи щодо необхідного очищення і знешкодження виробничих та господарсько-побутових стоків, що утворюються на будівельному майданчику. Ці заходи повинні беззастережно виконуватись при здійсненні будівництва.

Попутна розробка природних ресурсів допускається тільки при наявності проектної документації, погодженої відповідними органами нагляду і місцевої адміністрації.

Роботи по меліорації земель, створенню ставків і водосховищ, ліквідації ярів, балок, боліт і вироблених кар’єрів, які виконуються попутно із будівництвом об’єктів виробничого і житлово-цивільного призначення, можуть виконуватись тільки при наявності відповідної проектної документації, погодженої в установленому порядку із зацікавленими організаціями і органами державного нагляду.

Роботи по розчищенню, днопоглибленню та берегоукріпленню русел рік та водойм можуть проводитись тільки у відповідності із спеціально розробленою з урахуванням вимог водного Кодексу України з даних питань документацією, погодженою і затвердженою у встановленому порядку.

Передбачене затвердженою документацією знесення зелених насаджень повинно в обов’язковому порядку компенсуватись створенням рівновеликих (або більших за площею чи кількістю) нових насаджень у місцях, визначених компетентними органами при погодженні документації, або при озелененні і упорядкуванні території об’єкта, що будується, та його санітарної зони.

Організація робіт по знесенню зелених насаджень повинна передбачити їх поступовість і поетапність, які б дозволяли місцевій фауні своєчасно мігрувати за межі території будівництва.

6.2.10. Види юридичної відповідальності за екологічні
правопорушення

Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища» (ст. 68) з посиланням на законодавство України встановлено дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність:

А. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення — це різновид юридичної відповідальності, яка настає за еколого-правові проступки, що пов’язані з виконанням трудової функції працівника (посадових обов’язків посадової особи). Це невиконання чи неналежне виконання працівником його функціональних трудових обов’язків, пов’язаних з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, а також з порушенням вимог екологічного законодавства, дотримання яких є його посадовим обов’язком.

Законодавство не встановлює конкретного переліку дисциплінарних проступків у галузі екології, за які настає еколого-правова відповідальність, як це має місце стосовно адміністративної чи кримінальної відповідальності. Для застосування даного виду відповідальності характерними є такі ознаки:

1. Дисциплінарна відповідальність у галузі екології настає лише за екологічні правопорушення, вчинені працівником в процесі виконання ним своїх трудових обов’язків, встановлених службовими правилами, статутами, положеннями, правилами внутрішнього трудового розпорядку. Наприклад, за невиконання планів і заходів з охорони навколишнього природного середовища щодо раціонального використання природних ресурсів, за порушення нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.

При цьому слід враховувати, що дисциплінарна відповідальність застосовується лише за порушення екологічних правил, виконання яких входило до кола посадових обов’язків правопорушника.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення може бути застосована до правопорушника лише адміністрацією підприємства або керівництвом фірми, крім керівників структурних підрозділів і головних спеціалістів, які не відносяться до адміністрації. Тобто суб’єктами правовідносин з приводу застосування дисциплінарної відповідальності є учасники цих трудовик правовідносин: працівник (посадова особа) і роботодавець в особі адміністрації, відносини між якими регулюються укладеним ними трудовим договором.

Дисциплінарне стягнення може накладатися на правопорушника незалежно від настання екологічних наслідків, лише за формальним складом, за одним лише фактом вчинення правопорушення.

Для дисциплінарної відповідальності, в тому числі і в галузі екології, характерна спрощена процедура її застосування, тобто адміністрація підприємства, де працює суб’єкт екологічного правопорушення, має право застосувати дисциплінарне стягнення до нього лише на підставі його пояснення, без наявності обов’язкових, наприклад, для застосування кримінальної чи адміністративної відповідальності в галузі екології протоколів, складених за участю понятих, речових доказів та ін.

Відповідно до законодавства посадові особи та спеціалісти, винні у порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища рішенням їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності частково або повністю.

Видами дисциплінарних стягнень, застосовуваними за вчинення екологічного правопорушення, згідно законодавства України, є догана і звільнення з роботи.

Б. Адміністративна відповідальність — це різновид юридичної відповідальності в галузі екології, застосовуваної за скоєння еколого- адміністративного правопорушення.

Відмінності між адміністративною та дисциплінарною відпо-відальністю полягають у специфіці предмета правопорушення, суб’єктів відповідальності, процедури застосування санкцій за його скоєння.

Якщо дисциплінарна відповідальність за скоєння екологічного проступку застосовується владою (волевиявленням, рішенням) адміністрації підприємства, установи, організації стосовно своїх працівників, наділених певною професійною правосуб’єктністю за невиконання чи неналежне виконання екологічних обов’язків, визначених посадовими положеннями, то адміністративна відповідальність у галузі екології носить надвідомчий характер. Вона покладається на винних осіб спеціально створеною системою органів адміністративної юрисдикції, до якої входять місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, загальні суди, органи державного санітарного епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені щодо охорони навколишнього природного середовища та окремих природних об’єктів і ресурсів державні органи.

Адміністративна відповідальність покладається на юридичних і фізичних осіб різного статусу: посадових осіб, громадян за порушення загальнообов’язкових правил, загального порядку щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, встановлених для всіх громадян, незалежно від місця і характеру їх роботи.

Адміністративна відповідальність у галузі екології може застосовуватись лише за конкретні еколого-правові порушення, передбачені екологічним законодавством, санкції за які визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно КпАП адміністративно-правовими санкціями, що застосовуються до винних у порушенні вимог екологічного законодавства і порядку його застосування, є:

· попередження (наприклад, ст.ст. 50, 79 КпАП);

· штраф;

· конфіскація знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є особистою власністю порушника;

· вилучення незаконно добутих об’єктів природних ресурсів (ст. 85, 88, 91 КпАП);

· позбавлення права заняття певним видом діяльності у галузі екології (наприклад, права полювання згідно ст. 85 КпАП).

Відповідно до компетенції органів, уповноважених щодо застосування адміністративної відповідальності, як адміністративно-правова санкція може бути застосоване обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємства, установи, організації і об’єкта у разі порушення ним законодавства про охорону навколишнього природного середовища, невиконання встановлених технологічних, санітарних та інших спеціальних вимог щодо безпеки довкілля та відтворення його природного стану.

Правові основи прийняття рішення щодо застосування такої санкції визначені відповідним Порядком, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. №2751 – XII.

Справи про адміністративні правопорушення, крім вказаних вище, можуть розглядатися: галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин (ст. ст. 52, 53, 53, 53, 54, 55, 56, 188 КпАП).

Від імені цих органів розглядати справи про адміністративні порушення в сфері землекористування і накладати за них адміністративні стягнення мають право: Голова Держкомзему України і його заступники, Голова Державного комітету АРК по земельних ресурсах і єдиному кадастру і його заступники, начальники обласних, міських (міст загальнодержавного значення), районних управлінь (відділів) земельних ресурсів та їх заступники, інженери-землевпорядники сіл і селищ.

Органами державної служби з карантину рослин щодо розгляду адміністративних правопорушень, пов’язаних з недотриманням правил боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур’янами, а також вивезенням матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку (ст. 105, 106 КпАП) — Головною державною інспекцією з карантину рослин в особі її начальника та його заступника, головних державних інспекторів з карантину рослин Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та їх заступників, державних інспекторів з карантину рослин.

Органами рибохорони за правопорушення, передбачені ст. ст. 50, 85, 85, 86, 88, 91, 188 КпАП, пов’язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, в особі начальника Головрибводу Міністерства рибного господарства України та його заступників, начальників басейнових управлінь з охорони, відтворення рибних ресурсів і регулювання рибальства та їх заступників, начальників відділів рибохорони зазначених басейнових управлінь, начальників державних інспекцій рибохорони, старших державних інспекторів та державних інспекторів рибохорони.

Органами лісового господарства щодо справ, передбачених ст. ст. 49, 63–70, 73,75,77, 188 КпАП.

Від імені органів лісового господарства розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Міністр лісового господарства та його заступники, начальник, його заступники та спеціалісти управління охорони і захисту лісу Мінлісгоспу України, керівники, головні лісничі, начальники, старші інженери та інженери відділів і служб охорони і захисту лісу державних органів лісового господарства всіх рівнів аж до держлісгоспів, лісничі, їх помічники, майстри лісу.

Органами мисливського господарства щодо справ, пов’язаних з порушенням ведення мисливського господарства і полювання (ст. ст. 50, 85, 85, 88, 91, 163 і 188 КпАП).

Від імені цих органів розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбаченими вищевказаними статтями, мають право: Міністр лісового господарства України і його заступники, начальники та керівники, головні лісничі держлісгоспів, інших державних лісогосподарських підприємств і організацій, а також державних лісомисливських і державних мисливських господарств.

Адміністративна відповідальність у галузі екології може застосовуватись до винних лише спеціально уповноваженими відповідно до законодавства органами та посадовими особами згідно їх компетенції і чітко визначених повноважень. Так, органи щодо регулювання, використання і охорони вод від забруднення не можуть застосовувати адміністративні стягнення за порушення правил рибальства та охорони рибних запасів на підвідомчих водоймах і навпаки (ст. 239, 240 КпАП).

Адміністративна відповідальність в галузі екології застосовується з обов’язковим дотриманням процесуального порядку щодо збору доказів, протоколів правопорушення, розгляду справи і т. ін.

В. Кримінальна відповідальність у галузі екології — це особлива форма захисту від екологічних правопорушень, що являють собою найбільшу небезпеку для суспільства і навколишнього природного середовища.

Згідно формулювання положень статей Кримінального кодексу України, що є єдиним законодавчим документом, відповідно до якого визначаються вид та міра кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення в Україні, кримінальні покарання застосовуються за велику, значну шкоду, завдану державі або окремим природним об’єктам, за протиправні діяння у сфері екології, вчинювані систематично, вчинені повторно або раніше судимими особами, а також пов’язані з жорстоким поводженням з дикими тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво, і звичайно ж, за екологічне правопорушення, що: а) заподіяло шкоду здоров’ю людей;
б) завідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки;
в) призвело до загибелі людей.

Сфера кримінальної відповідальності у галузі екології згідно нині діючого Кримінального кодексу України охоплює такі види злочинних діянь:

У галузі використання природних ресурсів:

· незаконна порубка лісу;

· незаконне полювання;

· незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом;

· незаконне видобування корисних копалин;

· самовільне зайняття земельної ділянки;

У галузі охорони навколишнього природного середовища та його окремих компонентів:

· проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів;

· порушення законодавства про континентальний шельф України;

· жорстоке поводження з тваринами;

· забруднення водойм і атмосферного повітря;

· забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей або живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами;

· знищення і руйнування територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

· утаювання або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

· заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції;

· незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів, погроза вчинення їх розкрадання або використання, порушення правил їх зберігання, використання, обліку, перевозки;

· незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини.

Кримінальна відповідальність застосовується до винних у скоєнні екологічних правопорушень осіб лише судом і після досудового слідства чи дізнання спеціально уповноваженими на те органами відповідно до процесуального порядку, визначеного Кримінальнопроцесуальним кодексом України.

Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи, тобто фізичні особи, винні у вчиненні екологічного злочину.

Оскільки підставою застосування кримінальної відповідальності у галузі екології є екологічні злочини — екологічні правопорушення з високим ступенем екологічного ризику і екологічної небезпеки, то кримінальна відповідальність передбачає за їх скоєння більш суворе покарання, застосування до порушників більш суворих санкцій, ніж передбачені іншими видами юридичної відповідальності у галузі екології.

Відповідно до Кримінального кодексу України це такі види покарань:

· штраф — значно більшого розміру, ніж застосовуваний як адміністративно-правова санкція; прив’язаний до мінімального розміру заробітної плати і тому залежить від її величини, а також наслідків кримінально-караного порушення у галузі екології;

· виправні роботи;

· позбавлення волі.

Підсилюючим компонентом покарання за скоєння деяких видів екологічних злочинів є:

конфіскація знарядь вчинення кримінально-караного правопорушення та всіх природних ресурсів, що були незаконно добуті в результаті цього правопорушення (обов’язково);

позбавлення порушника права займати відповідні посади протягом певного строку.

Вид та величина (міра) покарання залежить від ступеня суспільної небезпеки скоєного екологічного злочину і встановлюється постановою суду в межах, визначених відповідною статтею Кримінального кодексу України. Наприклад, згідно Кримінального кодексу України забруднення водойм неочищеними та незнезараженими стічними водами, відходами промислових та іншого профілю підприємств, продуктами виробництва, пально-мастильними матеріалами, сировиною, а так само забруднення атмосферного повітря промисловими та іншими шкідливими речовинами, якщо розмір заподіяних збитків, розрахованих на основі відповідних нормативних актів, затверджених у встановленому порядку, перевищує п’ятсот мінімальних розмірів заробітної плати, — карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом від п’ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Ті самі дії, якщо вони призвели до захворювання людей, масового знищення об’єктів тваринного і рослинного світу або розмір заподіяних збитків перевищує тисячу мінімальних розмірів заробітної плати, — караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

Найбільш суворе покарання передбачено Кримінальним кодексом України за злочини, в тому числі і екологічні, які призводять до людських жертв або інших тяжких наслідків. Наприклад, порушення правил зберігання, використання, обліку, перевозки радіоактивних матеріалів та інших правил поводження з ними, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк до десяти років.

Г. Майнова відповідальність. Згідно положення статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» застосування заходів дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відпо-відальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням стану природних об’єктів і якості природних ресурсів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використання окремих його об’єктів та компонентів.

Це загальне положення про відшкодування спричиненої протиправними діями шкоди, передбачене цивільним законодавством, конкретизоване в екологічному законодавстві, зокрема у названому вище Законі та інших нормативно-правових актах поресурсового спрямування, з метою забезпечення захисту навколишнього природного середовища, рослинного і тваринного світу, вирішення багатьох екологічних проблем.

Шкода, за цивільним законодавством, — це грошове вираження, грошова оцінка негативних для правопорушника майнових наслідків, які тим відчутніші для нього, чим більші матеріальні і моральні втрати спричинило скоєне ним правопорушення.

Стосовно екологічних правопорушень і застосування з приводу їх вчинення майнової відповідальності можна говорити не тільки про матеріальні, економічні підстави — знищення, псування майна громадян і юридичних осіб (наприклад, втрат лісового масиву в результаті незаконної порубки дерев, незаконного вилову чи потрави в результаті забруднення вод, цінних порід риб), що призводить до матеріальної шкоди.

Можна говорити про матеріальну шкоду як підставу застосування майнової відповідальності у галузі екології, оскільки екологічне правопорушення — це може бути порушення особистих немайнових прав громадян суспільства, зокрема щодо забезпечення безпечного для життя і здоров’я довкілля, охорони здоров’я — прав, гарантованих Конституцією України. Цим особистим немайновим правам громадян кореспондуються обов’язки власників і користувачів природних ресурсів щодо дотримання вимог екологічної безпеки, органів управління в галузі екології щодо надання своєчасної, повної і достовірної інформації про стан довкілля, ступінь придатності для користування і допустимість використання окремих природних ресурсів. Якщо вказані обов’язки зобов’язаними особами не виконуються і тим самим порушуються немайнові права громадян в галузі екології, то вони, крім того, що мають бути відновлені у примусовому порядку (судом), можуть бути компенсовані як моральна шкода, спричинена вказаними екологічними правопорушеннями. Інша справа, що шкода, спричинена екологічним правопорушенням особистим немайновим правам, не завжди може бути оцінена в грошовій формі досить точно, так як прояви негативного впливу екологічного правопорушення можуть бути віддалені у часі.

Отже, підставами застосування до фізичних і юридичних осіб, винних у вчиненні екологічного правопорушення, майнової відповідальності є: юридичні підстави — наявність правової норми, що встановлює таку відповідальність і регламентує її застосування; фактичні підстави — наявність реальної шкоди — матеріальної чи моральної.

Умови настання майнової відповідальності за вчинення екологічного правопорушення передбачені цивільним законодавством:

Ø протиправність поведінки особи, що вчинила екологічне правопорушення;

Ø наявність реальної шкоди;

Ø причинний зв’язок між заподіяною шкодою і протиправною поведінкою;

Ø наявність вини заподіювача шкоди.

Характерними особливостями застосування майнової відповідальності у галузі екології є:

Ø її обов’язковість, незалежно від застосування інших видів відповідальності за вчинення екологічного правопорушення;

Ø необов’язковість доведення вини заподіювача шкоди у разі спричинення її джерелом підвищеної екологічної небезпеки;

Ø відшкодування шкоди у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, а також витрат на поліпшення втраченої у результаті правопорушення якості природних ресурсів.

Враховуючи специфіку екологічної шкоди (можливість прояву її наслідків через певні, а інколи значні, проміжки часу), методика її розрахунку спирається на сам факт вчинення екологічної шкоди, а не на наслідки її прояву. Якщо така методика відсутня, то розмір шкоди обраховується на підставі фактичних затрат, необхідних для відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. В окремих випадках шкода може бути відшкодована шляхом покладання обов’язку на винуватця щодо відновлення стану і якості навколишнього природного середовища та його окремих об’єктів за рахунок власних коштів заподіювача шкоди, його власними силами.

Методика розрахунку розміру екологічної шкоди і порядок її відшкодування визначається відповідними нормативно-правовими актами щодо кожного виду природних ресурсів. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 1993 р. № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам; наказом Мінекобезпеки України від 18 травня 1995 р. №37 затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, відповідно до неї розроблено Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних та внутрішніх морських вод України, затверджене наказом Мінекобезпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116. Відповідно розроблені і затверджені методики обчислення збитків, заподіяних рибному господарству (затверджені наказом Мінприроди України від 11 вересня 1992 р. і Держкомітетом України по рибному господарству та рибній промисловості), розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (наказ Мінекобезпеки України від 18 травня 1995 р. № 38) і т. д.

Згідно цих документів способами (методами) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями можна назвати такі:

· нормативний (на основі затверджених нормативів плати);

· витратний (базується на встановленні розміру шкоди через визначення фактичних втрат щодо відтворення природних об’єктів);

· таксовий (на підставі затверджених такс).

Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого- економічної оцінки включених до його складу територій та об’єктів, та соціальних такс, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування шкоди, завданої екологічним правопорушенням, в порядку застосування майнової відповідальності, здійснюється її суб’єктами добровільно, а у разі їх відмови від добровільного відшкодування збитків — у судовому порядку за позовом зацікавлених фізичних і юридичних осіб.

Контрольні запитання

1. Дайте поняття юридичної відповідальності в галузі екології.

2. Охарактеризуйте ознаки та форми юридичної відповідальності в галузі екології.

3. За які порушення законодавства настає еколого-правова відповідальність?

4. Розкрийте види юридичної відповідальності в галузі екології.

5. За що наступає майнова відповідальність в галузі екології?

7. Підрахунки об’ємів земляних робіт

Для підрахунку об’ємів земляних робіт необхідно встановити перелік процесів, що входять в повний технологічний комплекс — зрізання рослинного шару, розробка котловану і траншеї з’їзду, розробка невеликих котлованів або траншей під фундаменти, що окремо стоять або стрічкові, розробка траншеї, зачистка дна котловану або траншеї, завантаження і транспортування ґрунту, розрівнювання, пла­нування, ущільнення ґрунту, розробка мерзлого ґрунту, водовідведення або пониження рівня ґрунтових вод та інші.

Підрахунок об’ємів земляних, мас, що підлягають розробці, зво­диться до визначення об’ємів різних геометричних фігур, що визначають форму тієї або іншої земляної споруди. При цьому робиться допущення, що об’єм землі обмежений площинами і окремі нерівності дійсної поверхні ґрунту не впливають значно на розрахунковий об’єм.

Якщо земляна споруда має складну геометричну форму, то вона ро­збивається на кресленнях на ряд простих геометричних фігур. Підрахунок об’ємів ведеться по ним роздільно, після чого отримані об’єми підсумовуються. У практиці промислового і цивільного будівництва доводиться головним чином визначати об’єми земляних робіт для лінійно-протяжних споруд (траншей, насипів), котлованів і вертикального планування майданчиків.

Для визначення об’ємів кожного з цих видів земляних робіт існує декілька різних методів і, відповідно, розрахункових формул. Вибір найбільш доцільного методу у кожному конкретному випадку повинен проводитися з урахуванням рельєфу місцевості, розмірів, конфігурації і інших особливостей споруди, а також необхідного ступеня точності підрахунку.

Всі об’єми земляних робіт підраховуються в щільному тілі (природній щільності) ґрунту в одиницях вимірювання, передбачених ДБН.

7.1. Підрахунок об’ємів робіт при зведенні
лінійно-протяжних земляних споруд

До таких споруд відносяться траншеї підземних комунікацій і на­сипу (виїмки) дорожнього полотна.

Підрахунок об’ємів земляних робіт робиться в цьому випадку на пі­дставі поздовжніх і поперечних профілів (згідно завдання студента).

Загальний об’єм споруди (траншеї) визначають як суму об’ємів окремих ділянок, включених між послідовно розташованими пунктами поздовжнього профілю 1, 2, 3 і так далі.

 

Об’єм кожної ділянки може бути визначений по наближених фо­рмулах:

Рис. 7.1. Схема ділянки траншеї з укосами


(7.1)

Або

(7.2)

де F1 — площа поперечного перетину траншеї на початку даної ді­лянки, м2;

F2 —площа поперечного перетину траншеї в кінці даної ділянки, м2;

FСР —площа поперечного перерізу траншеї на середині ділянки, м2;

L— довжина ділянки, м.

При прямокутному перетинів площі F1 і F2 визначаються по фор­мулах:

(7.3)

(7.4)

При трапецеїдальному перерізі (рис.1)

F1= (b + mh1) h1, (7.5)

F2= (b + mh2) h2, (7.6)

де b— ширина траншеї по дну, м;

h1 і h2 — робочі відмітки по осі (глибина траншеї) на початку і в кі­нці даної ділянки, м;

т —коефіцієнт укосу (для тимчасових котлованів і траншей – ви­значається по табл.7.1, для постійних споруд задається проектом.

Площа поперечного перетину траншеї на середині даної ділянки визначається по формулі:

 

FСР = b hср + mh2, (7.7)

де b– ширина траншеї по дну, м;

hср—середня робоча відмітка між суміжними перетинами подовжнього профілю.

, м (7.8)

Формула 7.1 дає завищений результат, формула 7.2 — занижений. Точний результат може бути отриманий по формулі Ф.Ф. Мурзо:

 

,(7.9)

де всі позначення вказані вище.

Структура поправки у формулі Мурзо показує, що значення її при незмінній довжині різко зростає із зростанням різниці робочих відміток
(h1–h2) і величини m. Тому спрощеними формулами 7.1 і 7.2 практично користуються при (h1–h2) ≤ 0,5 м і L до 50 м.

У цих межах формула 7.1, об’єм розрахунків по якій мінімальний, дає результати з достатньою для практичних цілей точністю.

Об’єми насипів і виїмок в дорожньому будівництві визначаються також по поздовжньому і поперечному профілях земляного полотна, при цьому слід користуватися формулою Ф.Ф. Мурзо 7.9.

 

7.2. Підрахунок об’ємів земляних робіт
при розробці котлованів

Об’єм земляних робіт підраховують за проектом котловану, складеним відповідно до розмірів фундаментів, відміток закладення фундаментів і дна котловану, плану ділянки в горизонталях і прийнятої крутизни укосів.

Ширина по дну котлована для стрічкових фундаментів, заглиблених нижче основних відміток дна котловану підземної частини будівлі, повинна прийматися:

– при ритті з укосами — рівній ширині фундаментів баз додавання на розширення;

– при ритті з кріпленнями — рівній ширині фундаментів з розширенням з кожного боку на 0,15 м;

– при ритті з шпунтовою огорожею — рівній ширині фундаментів з розширенням з кожного боку по 0,20 м;

– при ритті з укосами для ізольованих фундаментів рівній ширині фундаментів з розширенням для проходу з кожного боку не менше 0,5 м, за наявності кріплень не менше 0,8 м.

Після цього необхідно визначити допустиму крутизну укосів, що забезпечує безпечне виробництво робіт при мінімальних об’ємах.

Крутизна укосів котлованів і траншей залежить від їх глибини і групи ґрунту.

Риття котлованів і траншей з вертикальними стінками без кріплень виконується тільки в ґрунтах природної вологості і за відсутності ґрунтових вод. При цьому глибина виїмки не повинна перевищувати її:

у насипних піщаних і гравелистих ґрунтах — 1,0 м;

у супісках — 1,25 м;

у суглинках і глинах — 1,50 м;

у особливо щільних нескельних ґрунтах — 2,00 м.

Найбільша допустима крутизна укосів тимчасових котлованів і траншей, що виконуються без кріплень, за наявності сприятливих гідрологічних умов, однорідності будови ґрунту і відсутності ґрунтових вод приймається по
табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Найбільша допустима крутизна укосів тимчасових котлованів
і траншей, що виконуються без кріплень

Вид ґрунту Глибина виїмки, в м
до 1,5 від 1,5 до 3 від 3 до 5
кут між напрямком укосу і горизонталлю, в градусах відношення висоти укосу до його основи кут між напрямком укосу і горизонталлю, в градусах відношення висоти укосу до його основи кут між напрямком укосу і горизонталлю, в градусах відношення висоти укосу до його основи
Насипний 1:0,25 1:1 1:1,25
Піщаний, і гравелистий вологий (ненасичений) 1:0,50 1:1 1:1
Супісок 1:0,25 1:0,67 1:0,85

Продовження таблиці 7.1

Суглинок 1:0 1:0,5 1:0,75
Глина 1:0 1:0,25 1:0,5
Лесовий сухий 1:0 1:0,5 1:0,5

Примітки:1. При глибині виїмки понад 5 м крутизна укосу вста­новлюється за розрахунком.

2. Крутизну укосів, котлованів і траншей в глинистих ґрунтах, пе­резволожених дощовими, сніговими (талими) і іншими водами, слід зменшувати проти вказаної в таблиці до крутизни 1:1 (45°).

3. Крутизна укосів траншей для трубопроводів, що прокладаються в скельних ґрунтах, встановлюється проектом залежно від способів роз­робки ґрунтів і оберігання трубопроводу від пошкодження при опус­канні труб або стержнів.

Лесові ґрунти у вологому стані наближаються по своїх властивос­тях до суглинків і супісків у водонасиченому стані, тому для них крутизну укосів слід приймати по табл. 7.1 з урахуванням примітки 2.

Для отримання в плані контурів укосів котловану обчислюють робочі відмітки h в місцях перетинів контура дна котловану з горизонталями і в кутах. Потім визначають в цих точках закладання укосів апо формулі: а = hті наносять їх на план. Сполучаючи крайні точки укосів закладання прямими лініями, отримують на кресленні контур укосів.

Рис. 7.2. Схема котловану, що розглядається як обеліск

При визначенні об’ємів котлованів невеликих розмірів, простого контуру і з горизонтальною (приблизно) поверхнею, розрахунок здійснюється за допомогою простих формул геометрії.

Якщо котлован має вертикальні стінки, то його об’єм визначається по формулі:

(7.10)

де а і b—ширина і довжина котловану, м;

h— глибина котловану, м.

Котлован, що має постійні по всьому периметру укоси, прямокутні основи і розташований на майданчику з ухилами, що не перевищу­ють 0,01, розглядається як обеліск (рис. 7.2) і його об’єм визначається по формулі:

 

(7.11)

 

де h — глибина котловану, м;

а і b—ширина і довжина підошви котловану, м;

cіd—ширина і довжина по верху котловану, м.

Котловани складного контуру слід для підрахунку земляних робіт ділити на частини, прямокутні контури, що знаходяться в плані. Загальний об’єм котловану визначиться як сума об’ємів декількох обелісків.

При складному рельєфі місцевості, і великих розмірах котловану об’єм останнього можна підрахувати, користуючись методом попереч­них профілів.

Для цього в місцях перетину контуру дна котловану з горизонталя­ми і в кутах його визначають робочі відмітки ± h, знаходять величину нахилу укосів по формулі а = і наносять контур укосів на план (рис. 7.3). Для визначення об’єму робіт котлован ділять на ділянки шля­хом перетину його вертикальними паралельними площинами, перпен­дикулярними подовжній осі котловану. Такі площини проводять в то­рцях підошви котловану (перетини I-І і ІV-ІV) і в точках перетину го­ризонталей з подовжньою віссю (перетини ІІ-ІІ і ІІІ-ІІІ).

Об’єм робіт на кожній ділянці обчислюють за формулою 7.1. Кількості укосів в торцях котловану розбивають на кутові піраміди і проміжний один або декілька призматоїдів.

Об’єм кутових пірамід визначають по формулі:

 

(7.12)

де т —крутизна відкосу.

Об’єм призматоїдів між пірамідами обчислюють за формулою (7.1). Площі перетинів F1 і F2, що примикають до кутових пірамід, ви­значають по формулі:

*11 Кизима В. Технологія виконання та проектування земляних робіт в будівництві
(7.13)

Всі підрахунки за визначенням об’ємів земляних робіт зводять в таблиці 7.2, 7.3 і 7.4.

Повний об’єм котловану визначається як сума об’ємів окремих ді­лянок, замкнутих між вертикальними площинами і в торцях котловану (укосів і кутових пірамід).

Дія введення екскаватора, обладнаного прямою лопатою, в забій, в’їзду і виїзду автомобільного транспорту, влаштовують (поза межами виїмки, що розробляється) з’їзд в котлован, який розробляють екскава­тором.

Таблиця 7. 2

Об’єм котловану між перетинами I-I – IV-IV

Перетин Робоча відмітка по осі h, м Площа поперечного перерізу (b+mh)h, м2 Півсума площ , м2 Довжина ділянки L, м Об’єм V,м3
І–І          
ІІ–ІІ          
і т.д.          

Таблиця 7. З

Об’єм укосів котловану на торцях

Грань Перетин Робочі відмітки h, м Площа поперечного перерізу Півсума площ Ширина котловану по дну В, м Об’єм V,м3
АВ АА' BB'          
і т.д.            

Таблиця 7. 4

Об’єм кутових пірамід котловану

Кут Робоча відмітка h, м Об’єм
А і т.д.    

Ширину траншеї з’їзду по низу приймають 6,8–7,0 м. При такій ши­рині можливий зустрічний рух машин і їх стоянка під навантаженням в два ряди. Довжину з’їзду (по горизонтальній проекції) визначають за­лежно від глибини котловану (висоти забою) і заданого ухилу з’їзду. Допустимий ухил з’їзду — не більше 10 відсотків, що відповідає відно­шенню висоти забою до довжини з’їзду 1:10.

Якщо місцевість має природний ухил, то з’їзд в котлован влашто­вують із зниженого боку ділянки, що дозволяє зменшити крутизну з’їзду або його довжину. В цьому випадку при визначенні довжини з’їзду за висоту забою приймають різницю відміток початку і кінця з’їзду.

Об’єм земляних робіт для влаштування траншеї з’їзду визначиться по формулі:

, (7.14)

де h — глибина котловану, м;

b—ширина траншеї з’їзду по дну, м;

т` —коефіцієнт закладання дна траншеї;

т — коефіцієнт закладання укосів траншеї

Приклад. Визначити об’єм робіт для влаштування траншеї з’їзду при наступних даних. Глибина котловану h = 3 м; ширина траншеї з’їзду по дну b = 7 м; коефіцієнт закладання дна траншеї при ухилі 8% т` =12,5; коефіцієнт крутизни укосів траншеї т =1.

Рішення. Користуючись формулою 7.14, знаходимо:

При зведенні будівель з підвалом часто виникає необхідність не тільки розробляти котлован, але і відривати в нім траншеї для стрічко­вих фундаментів стін підвалу.

Виїмка ґрунту екскаватором зазвичай проводиться до відмітки ос­нови підлоги підвалу, а траншеї під фундаменти стін відриваються вручну; ґрунт складається на вільних ділянках котловану.

При такому методі виробництва робіт подальше видалення ґрунту з котловану представляє великі труднощі і пов’язано із значними витра­тами ручної праці.

Проте застосування ручної праці при видаленні ґрунту з траншей і котловану можна скоротити до мінімуму. Для цього глибина копання котловану екскаватором повинна бути нижче за проектну відмітку ни­зу підлоги підвалу настільки, щоб об’єм ґрунту, вийнятого вручну з траншей, компенсував об’єм додатково зрізаного ґрунту.

Рис. 7.3. Схема котловану для підрахунку його об’єму методом
попе­речних профілів

Рис. 7.4. Визначення величини пониження відмітки дна котловану

Величина пониження відмітки дна котловану (рис. 7.4) визначиться з достатньою точністю за формулою:

, (7.15)

де Vтр —об’єм траншей, підрахований по проектних розмірах, м3;

Fо—площа дна котловану, що включає і площі, займані траншеями, м2;

—коефіцієнт залишкового розпушування ґрунту, що приймається з урахуванням даних табл. 7.5.

Таблиця 7.5

Показники розпушування ґрунтів

Вид ґрунту Коефіцієнт початко­вого розпушення ґрунту після розроб­ки Коефіцієнт кінцевого розпушення ґрунту
Глина тугопластична (Д) 1,28–1,32 1,06–1,09
Глина м’яка жирна(А) 1,24–1,30 1,04–1,07
Гравієво-галечні ґрунти 1,16–1,20 1,05–1,08
Рослинний ґрунт 1,20–1,25 1,03–1,04
Лес м’який 1,18–1,24 1,03–1,06
Пісок 1,10–1,15 1,02–1,05
Суглинок легкий і лесовидний 1,18–1,24 1,03–1,06
Те ж важкий 1,24–1,30 1,05–1,08
Супісок 1,12–1,17 1,03– 1,05

7.3. Підрахунок об’ємів земляних робіт при
вертикальному плануванні майданчиків

Планування майданчика може проводитися під задану відмітку або під відмітку, визначувану з умови нульового балансу земляних мас. При нульовому балансі земляних мас досягається рівність об’ємів на­сипів і виїмок на самому майданчику без завезення недостатнього ґрунту з інших територій і вивозу зайвого ґрунту за межі майданчики. При такому рішенні досягається найбільш економічне виробництво зе­мляних робіт.

При вертикальному плануванні майданчиків підрахунок об’ємів зе­мляних робіт робиться способами квадратів або трикутних призм.

У першому випадку план майданчика в горизонталях розбивається на квадрати. Величину сторони квадрата приймають залежно від рель­єфу місцевості і точність підрахунку. При сильно пересіченому рельє­фі місцевості вона приймається рівною 10–50 м, а при спокійному ре­льєфі — до 100 м. При цьому, для спрощення розрахунків бажано звес­ти число квадратів до мінімуму, дотримуючи, проте, умову, щоб в ме­жах одного квадрата проходили не більше двох горизонталей.

При визначенні об’ємів земляних робіт способом трикутних призм отримані квадрати розділяють діагоналями на трикутники. Напрям діагоналей вибирається паралельним напряму характерних горизонта­лей.

Спосіб квадратів простіший, вимагає менше обчислювальної робо­ти, але і менш точний. Його рекомендується застосовувати для підра­хунку об’ємів земляних робіт при спокійному і одноманітному рельє­фі, планованого майданчика. У інших випадках точність розрахунків за цим способом виявляється недостатньою. Точніші результати мо­жуть бути досягнуті при застосуванні способу трикутних призм.

Для підрахунку об’ємів земляних робіт проводять наступні опера­ції:

· визначають відмітки поверхні землі (чорні) Ні вершин квадратів;

· визначають для тих же точок проектні (червоні) відмітки Нпр;

· обчислюють робочі відмітки ±hроб.;

· визначають і наносять на план лінію нульових робіт;

· визначають об’єми земляних робіт на однойменних і перехідних квадратах (трикутниках);

· визначають повний об’єм насипів і виїмок на майданчику.

Відмітки поверхні землі (Ні) вершин квадратів (трикутників) вираховують по заданим горизонталям методом інтерполяції (коли вершина лежить між двома горизонталями) або екстерполяції.

7.3.1. Визначення відміток поверхні землі (Hi) вершин
квадратів

Відмітки поверхні землі вершин квадратів (трикутників) обчислюють по за­даних горизонталях шляхом інтерполяції (коли вершина лежить між двома горизонталями) або інтерполяції (коли вершина знаходиться поза горизонталями) (рис .5). Через вершини, для яких визначають відмітки поверхні землі, проводять нормалі до найближчих горизонталей.

Для підрахунку земляних мас у фігурах виїмки і насипу, при плануванні майданчика, необхідно визначити відмітку поверхні землі Ні (чорну), проектну Нпр (червону), робочі і середні робочі відмітки.

На план майданчики наносять планувальну сітку, яка ділить майданчик на квадрати з розмірами сторін від 10 до 100 м залежно від величини планованого майданчика, рельєфу місцевості і необхідної точності підрахунку. Чим спокійніше рельєф, тим більшою може бути сторона квадрата. Квадрати нумеруються. Вершини квадратів позначаються буквою «Н» числовим індексом у якого перша цифра позначає номер горизонтального ряду, а друга — порядковий номер точки в горизонтальному ряду, наприклад Н11, Н12 і так далі (рис. 7.6).

У кутах планувальної сітки (у знаменнику рис. 7.8 виставляють відмітки поверхні землі (відмітки місцевості), їх визначають шляхом інтерполяції, користуючись горизонталями.

г)
в)
б)

б)

Рис. 7.5. Визначення відміток поверхні землі у вершинах квадратів
методом інтерполяції

Відмітка поверхні землі для вершини, лежачої між двома горизонталями, визначається по формулі (рис. 7.5 в):

або (7.16 а)

Відмітка поверхні землі для вершин, горизонталей, що знаходяться зовні, визначається по формулах: (рис. 7.16 б і 7.16 г).




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.