Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розвиток к-ри доби еллінізму



Елліністична культура існувала в період між 323 та 30 рр. до н.е., головним чином у ряді держав Середземномор'я, що утворилися в результаті завоювань О. Македонського. Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. Загальний зміст цих грандіозних соціальних процесів полягав в об´єднанні узбережжя і глибинних районів материка, а також створенні єдиного економічного простору для різних сформованих культур. В усіх завойованих країнах поширювалася грецька духовна культура (Еллінізм), що сама вбирала деякі риси східних культур, що відповідають духу соціальних змін в Греції. Полісна ідеологія поступово змінюється космополітичною.

Особливості елліністичної культури:

- вона являла собою синтез грецької культури та традицій підкорених східних народів;

- у той же час вона відбивала корінну зміну положення людини в суспільстві (греки із громадян полісу перетворились у підданих величезних монархій), у результаті чого намітилася тенденція до втрати громадянських традицій та замиканні у сфері приватних інтересів, а, з іншого боку - поглиблення інтересу до внутрішнього світу людини;

- для цього періоду характерні також значні досягнення в розвитку науки (Архімед, Евклід та ін.);

- важливою рисою еллінізму було злиття релігії греків зі східними культами (формування релігійного синкретизму).

Найважливішим поштовхом наукового, технічного й культурного прогресу став обмін досвідом та знаннями між місцевим населенням та греко-македонцями. У скляній справі розпочалося виробництво мозаїчного, двокольорового, гравірованого та золоченого скла.

Доба еллінізму позначилася зрушеннями у містобудуванні. За часів А. Македонського виникло близько 70 міст, найрозвиненішими з яких були Александрія в Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, Пергам тощо. Елліністичні міста мали прямокутне планування. Вулиці були ширші, ніж у старих грецьких містах. Міста забезпечувались водоканалами і каналізацією, для малозабезпечених будувались багатоповерхівки та фортифікаційні споруди.

В будівництві храмів переважав іонічний ордер. Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла. Найбільш великими і технічно досконалими були громадські будинки і споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди. До останніх відносився Александрійський (Фароський) маяк — зарахований до семи чудес світу. Маяк був споруджений в 280 р. до н.е. на острові Фарос в гирлі Нілу і в висоту сягав 135 м. На його вершині була встановлена бронзова статуя Посейдона заввишки 7 м.

В еллінську епоху триває розвиток архітектури, живопису та пластичного мистецтва. Видатними пам´ятками еллінізму стали храм Артеміди в Ефесі, збудований на місці спаленого Геростатом, храм Аполлонапоблизу Мілета, Олімпейон, в якому було започатковано два ряди колон навколо прямокутної будови храму, храм-гробниця Мавсола в Галікарнасі. Особливості зодчества виявилися як у розмірі, грандіозності будівель, так і в пишності скульптурного декору.

В галузі скульптури у цей період вирізнилися три школи:

1. Родоська (III ст. дб в.є. — початок II ст. до н.е.). Характерною її рисою був підкреслений драматизм, зображення людей у стані емоційного напруження. Кращими творами вважаються дві скульптурні групи: "Лаокоон" та "Фарнезький бик". У "Лаокооні" (скульптори Агесандр, Афінодор і Полідор) відтворений епізод, коли за наказом бога Аполлона змії напали на жерця Лаокоона та його синів. Цей твір як пластичне зображення фізичних і духовних мук, на думку фахівців, за глибиною мистецького задуму, артистичною досконалістю не має рівних в усьому скульптурному мистецтві.

2. Пергамська. На творчість її майстрів великий вплив мали видатні скульптори попереднього періоду — Лісіпп та Скопас. Патетичність, динаміка, складність композиції, протиставлення живих і мертвих, виразна міміка — провідні риси пергамської школи найяскравіше втілені у скульптурному фризі вівтаря Зевса й Афіни в Пергамі завдовжки близько 120 м. На ньому зображена запекла битва богів із гігантами. Найвідомішою пам’яткою патетичного монументалізму є статуя Ніки Самофракійської.

3. Александрійська. Для неї характерна витонченість, камер-ність. Улюбленим образом місцевих скульпторів був образ богині Афродіти, яка набувала у їх виконанні особливої чарівності з легким відтінком кокетливої легковажності. Найвідоміші скульптури Афродіти Медіцейської (скульптори Кефісодот Молодший і Тімарх), Афродіти з Кірени.

Елліністична література, на відміну від літератури класичної Греції, позбавляється суспільно-політичної тематики. Її сюжети досить прості, обмежені побутовими інтересами певних соціальних груп. Тому багато класичних творів втратило свою художню і суспільну значущість. Улюбленими жанрами знаті стають гімни, епіграми, епос, ідилії. Водночас інтереси широких верств населення виражалися в комедії та мімі. Виник новий жанр — твори для розважального читання. Поширені були пригодницькі романи. Зображення великого, чистого кохання, сильнішого за всі перешкоди, — своєрідність цих творів. Найпопулярніші з них — "Дафніс та Хлоя" Лонга, "Ефіопіки" Геліодора та ін. Особливим успіхом користувалася комедія, що отримала назву новатичної. Головно це побутова драма, або драма характерів. Основними її темами стали кохання, сімейне життя. Сюжети брались із міфів, казок, але переносились в умови тогочасної дійсності. З-поміж комедіографів найвідоміший Менандр (342 — близько 292 pp. до н.е.), автор твору "Відлюдник" та багатьох інших комедій, що не дійшли до нашого часу. Вишуканість, легкий відтінок іронії, гумору — характерні риси александрійської поезії "малих форм", найяскравішим представником якої став Каллімах (300 — 240 pp. до н.е.). Творцем жанру ідилії, автором пастуших поем, або буколік, у яких оспівувалося мирне життя на лоні природи, був поет Феокріт (III ст. до н.е.).

Високого розвитку набуває гліптика (різьба на камені). Зображення могло бути рельєфним (камея) або вирізаним вглиб (інталія). Завдяки майстерності різьбарів вдавалося створювати справжні шедеври. Одним з них є камея Гонзага, на якій вирізьблені портрети царя Птоломея Філадельфа та його дружини Арсіної. Матеріалом був напівкоштовний камінь сардонікс. Великого розквіту досяг також живопис, зокрема пейзажний. Особливо популярними були види Нілу, міст.

Важливим чинником розвитку культури стало поширення грецької системи освіти та образу життя. Зросло значення наук, особливо технічних, у практичному житті. Свідченням цього стало створення центрів наукових знань: бібліотек у Пергамі, Александрії, Антіохії та інших містах, Мусейона – храму наук в Александрії. Найбільшою бібліотекою елліністичного світу вважалася Александрійська.

Класифікація наукових знань призвела до прогресу науки загалом. Особливого розвитку набули математика, медицина, географія, анатомія, ботаніка тощо. Синтезом математичних знань античності стала праця Евкліда “Елементи” (“Начала”). З ім´ям Архімеда Сіракузького пов´язано створення наукової механіки та одного з законів гідростатики; Аристарх Самосъкий за вісімнадцять століть до Коперника довів, що Земля обертається навколо Сонця; Страбон у трактаті “Географія” у 17-ти книгах описав відомий на той час світ – від Британії до Індії; Феофраст створив “Історію рослин”; Герофіл відкрив існування нервів у людини, висунув гіпотезу, що розумова діяльність пов´язана з мозком та припустив існування кровообігу.

У філософії періоду еллінізму панувала грецька традиція, тривав процес виникнення нових шкіл. Особливого значення набували вчення стоїків, кініків та філософія Епікура (341-270 pp. до н.е.). Для філософських шкіл, що виникли й розвивались у період еллінізму, було характерним визнання за рабом людської гідності, вищих моральних якостей і мудрості.

У період еллінізму змінилися релігійні уявлення греків. Традиційні для античної Греції релігійні вірування, поєднавшися зі східними традиціями, породили нові форми релігії, поширилося ототожнення богів грецького пантеону зі стародавніми східними божествами. Деякі культи греки засвоїли майже незмінними, лише перейменували Ісіду на Деметру, а Кібелу на Афродіту чи Артеміду. Чільне місце в культурі еллінізму належить культу Зевса Гіпсіста (Найвищого). Тенденція до універсалізації релігійних вірувань стає прологом майбутнього монотеїзму.




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.