Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Чергування приголосних

Таблиця 1

і   <У>
и    
є   <0>
    A

Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звукинизького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и])і високого ([і], [у])ступенів підняття.

За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених на­лежать [о],[у], решта голосних звуків неогублені.

Примітка.У табл. 1 лабіалізацію голосних позначено ромбо­подібними дужками < >.

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки мо­жуть бути наголошеними і ненаголошеними.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного стру­меня, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видиху­ване повітря. Характерні для приголосних шуми виника­ють переважно у ротовій порожнині при подоланні струме­нем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

В основі поділу приголосних на шумні й сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Со­норні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердо­сті чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).

У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твер­дих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’як­шений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж']- [дж], [ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.

Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як прави­ло, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в не­багатьох українських словах і здебільшого в словах іншо­мовного походження трапляються перед іншими голосни­ми: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [реив'у], [ф'узеил'аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур].

Таблиця 2

Сонорні [в] [м] [р] [р'] [л] [л'] [н] [н'] [j]
Шумні Дзвінкі [б] – [д] [д'] [з] [з] [§][§'][ж] [дж][ґ] [г]
Глухі [п] [ф] [т] [т'] [с] [с'] [ц] [ц'] [ш] [ч] [к] [х]

Таблиця 3

Губні Язикові Глотковий
[б] [п] [в] [м] [ф] [д] [д'] [т] [т'] [з] [з'] [с] [с'] [§][§'] [ц] [ц'] [л] [л'] [н] [н'] [р] [р'] [ж] [ч] [ш] [дж] [j] [ґ] [к] [х] [г]

Таблиця 4

Тверді [б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж][ґ] [к] [х] [г] [д] [т] [з][с] [§][ц][л] [н][р]
М‘які [д'] [т'] [з'] [с'] [§'][ц'] [л'] [н'] [р'][j]

Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних ви­діляють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§']і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [дж]).

І, нарешті, зовсім невелику групу складають носові при­голосні [м], [н], [н'], у творенні яких бере участь носова порожнина.

У мовленнєвому потоці звуки мови, поєднуючись один з одним, зазнають різноманітних впливів. Якщо ці впливи незначні, то звуки не змінюють своїх істотних ознак, а лише отримують деякі додаткові характеристики. Наприклад, у слові руно [р°ун°о] приголосні [р°], [н°] огублюються під впливом наступних лабіалізованих голосних [у], [о], останні ж, у свою чергу, набувають носового забарвлення під дією носового приголосного [н], яке позначається надбуквеним знаком (~) : [у], [о]. Якщо вплив фонетичного оточення значний, то це призводить до заміни одного звука мови іншим. Таке явище називається чергуванням. Наприклад, у слові зсипати [с:ипати] дзвінкий приголосний [з] під впливом наступного глухого [с] втрачає свою дзвінкість, у результаті чого відбувається чергування [з] – [с].

Примітка. При збігу двох однакових приголосних у мовленні утворюється подовжений звук, довгота якого у фонетичній тран­скрипції позначається двокрапкою. Напр.: зсунути [с:унути] ([с:] = [с] + [с]), віддати [в'ід:ати] ([д:] =[д] + [д]), зілля [з'іл':а] ([л':] = [л'] + [л']).

Фонема і звук

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини. Відмінність між ними полягає в тому, що:

Фонема Звук
Явище соціальне (фонема є впізнаваною не залежно від особливостей її вимови окремими людьми) Явище індивідуальне
Мовна одиниця Мовленнєва одиниця
Абстрактна одиниця Конкретна одиниця
Величина стала Величина залежна

Варіанти фонем

Зазвичай виділяють:

§ конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

§ ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

§ дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

Асиміляція

Асиміляція в лінгвістиці - головним чином фонологічний термін, що позначає уподібнення одного звуку іншому. Асиміляція відбувається між звуками одного типу (голосними або приголосними). Асиміляція може бути повною (у цьому випадку ассіміліруемих звук повністю збігається з тим, яким він уподібнюється) та неповної (відповідно, змінюється лише кілька ознак ассіміліруемих звуку). По своєму напрямку асиміляція може бути прогресивною (попередній звук впливає на наступний) і регресивною (наступний звук впливає на попередній). Асиміляція може бути контактної (беруть участь у процесі звуки сусідять) і дистантной (типовий приклад - гармонія голосних). Асиміляція протиставляється дисиміляції, процесу расподобления двох звуків. Джерелом асимілятивну процесів зазвичай є коартикуляция.

асиміляція приголосних

Вельми поширений тип асиміляції приголосних: асиміляція за дзвінкості / глухість. Найбільш звичайний тип в цьому випадку - вимога того, щоб два йдуть поруч галасливих приголосних були або дзвінкими, або глухими. Крім того, у багатьох мовах (наприклад, в російській, німецькій, нідерландській) оглушення піддаються дзвінкі приголосні в кінці слова. У асимілятивну процесах можуть брати участь й інші ознаки, наприклад твердість / м'якість (російський, український, польський, ірландський), місце освіти.

асиміляція голосних

Найбільш поширений тип асиміляції - гармонія голосних, тобто уподібнення всіх голосних в рамках слова по ряду ознак. Досить звичайна гармонія голосних по ряду, підйому і лабіалізація (типова для тюркських мов); інший часто зустрічається тип гармонії - гармонія по просунутості кореня язика, що зустрічається в африканських мовах.

Дисиміляція

Дисиміляція (від лат. Dis-«разів / рас» і similis «подібний», тобто «расподобленіе», «розбіжність») - у фонетиці і фонології під дисиміляцією розуміють процес зворотний асиміляції, тобто два або більше однакових або близьких за типом звуку розходяться у вимові все далі. В цілому, дисиміляція виражається в заміні однієї з двох однакових або схожих (за місцем утворення) звуків іншим, менш подібним по артикуляції з тим, який залишився без змін. Як феномен зустрічається дещо рідше асиміляції, хоча статистично її частотність варіює залежно від конкретної мови.

Чергування приголосних і голосних

Чергування можуть бути живими,тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих су­часній мові (наприклад чергування за глухістю – зціди­ти[с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же[jаґже]; за м’які­стю – дні[д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мов­ленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокре­ма перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопититощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними зако­номірностями, що виявляються в сучасній мові, називають­сяісторичними.Причини, які викликали появу цих чер­гувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:

Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування[г] – [ж], [к] – [ч], [х]- [ш], що від­буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага- уважний- зауваження, дорога- доріжка- подорожній, козак- козаче- козаченько, галка- галчин- галченя- Галченко, сміх-смішний- усмішка, бідо­лаха- бідолашний.

б) Чергування[г] – [з'], [к]- [ц'], [х]- [с'] при сло­возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг- у лузі, папуга- папузі, райдуга- райдузі, гілка- на гілці, донь­ка- доньці, онука- онуці, свекруха- свекрусі, комаха- комасі, капелюх- у капелюсі.

Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна від­нести такі:

а) Чергування[о], [е] з [і].Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола- сокіл, сходу- схід-східний, Львова- Львів- львів’янин, слово- слів- багатослівний, мого- мій, трохи- трішки, попелу- попіл-попільничка, осені- осінь- осінній, Києва- Київ- київський(є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тількиукраїнській мові, в жодній з інших сло­в’янських мов не відбувається.

б) Чергування[е]з[о] після шиплячих та[j], що відбу­вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть­ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.

Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок,копієчка[е] після [j](графіч­но є) виступає закономірно.

• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умо­ви, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голос­ними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Напри­клад: чотири([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шос­тий([и] <- [ы]); крайок, копійок.

Словотвір

Словотвір (також деривація) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх).

Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням:

1. афіксами (префіксом: гомін — відгомін: суфіксом: ліс — ліс-ов-ий)

2. словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день),

3. абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).

4. Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори …) — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:
Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший --- хороший, безвідповідально --- відповідально.
Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький --- холодний, дубок --- дуб, вітерець --- вітер, читання --- читати, молодість --- молодий.
Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

5. Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити.

6. Префіксально-постфіксальний: розійтися --- іти, приблудитися --- блудити.

7. Суфіксально-постфіксальний: лінуватися --- лінь, здороватися --- здоров(ий).

8. Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися --- бідний, змилостивитися --- милостивий.

9. Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид — закидати, зелень — зелений.
Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними.
Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися:
а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином,
б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра,
в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України,
г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія;
д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора).
Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

Словозміна

Словозміна (також флексія), системне творення різних форм того самого слова відповідно до його синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення за допомогою:

§ 1) закінченнєвих змінних морфем-афіксів і постфіксів (стол-а, -и, -ів; стой-у, -іш, -а-ти-му; ми-ти-ся);

§ 2) зміни основи слова т. зв. внутрішньою флексією (стіл: стол-а; стій: стой-у), див. Чергування звуків;

§ 3) зміни наголосу слова (рук-и́: ру́к-и), у деяких випадках у тій самій функції, що і суфікс (за-си́п-а-ти: за-сип-а́-ти = за-си́пува-ти);

§ 4) зміни суфікса (гарн-ий: гарніш-ий) чи й префікса (най- гарніший; пис-а-ти: на-пис-а-ти), себто тут типового засобу словотвору;

§ 5) сполучення флексійної форми слова з прийменником (на стол-і, на стол-ах) чи з деякими ін. словами, що тоді виконують службову функцію формотворної морфеми (читати: буду читати; гарн-ий: гарніший, т. зв. аналітичні форми).

§ Подовження приголосних і подвоєння букв

§ Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв.

§ Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюють­ся букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звуч­ний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрян­ський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний), туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся (підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку), страшком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-

§ Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголос­них: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + ре­форм + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений (потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшо­няний.

§ Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-:

§ а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна,
чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви­
соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний',

§ б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-).

§ Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний.

§ Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, на­віть якшо суфікс -єн- чи -ан- у них наголошений: нескінчений, незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений, навіжений, жаданий, вихований, з 'єднаний, придбаний, в'їджджений, сповнений.

§ У похідних словах написання нн або н зберігається: не­скінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, не­доторканний —недоторканність, вихований — вихованість, за­безпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, при­таманний — притаманність.

§ Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утво­рених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина, гайдамаць' кий ~ гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному та­ким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.

§ Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний).

§ Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними бук­вами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:

§ а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, об­личчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах - молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося;

§ 6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, доповідь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню, туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю;

§ в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

§ Подовжується приголосний і подвоюється буква л у діє­слові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо.

§ Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздат­ність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.

§ Проте немає подовження в прикметниках судейський, жи­тейський та в родовому відмінку множини іменників ста­тей, бадей, породілей. Річ у тім, що в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приго­лосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жиґйа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'я­кого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] — [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] — [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звуки і в словофор­мах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля — земель, пісня — пісень, ескадрилья — ескадрилей.

§ Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, запястя, тертя.

 

 




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.