Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Філософське вчення І. Канта



І.Кант (1724-1804 рр.) — родоначальник класичної німецької філософії, творець першої системи класичного німецького ідеалізму. Кант поєднував філософію з дослідженнями у галузі природничих наук.
«Зоряне небо наді мною і моральний закон в мені» — цими словами І.Кант виражає два основні напрямки і два основні джерела своєї філософії. Він прагнув дати філософське обгрунтування, з одного боку, законів природного процесу, а з іншого — людської гідності та соціальної рівності. У процесі розв'язання цих питань він піддав критиці стару матафізичну філософію.
Творчість Канте можна умовно поділити на два періоди:
1) докритичний (до 60-х рр. XVIII ст.), коли Ї. Кант виступає як стихійний матеріаліст, який обґрунтовує ідею саморозвитку природи. Питання про можливості людського пізнання Кант вирішує оптимістично.
2) критичний ( з 70-х рр. XVIII ст.), коли Кант займається «критикою розуму» — змінюються його погляди на можливості людського пізнання. В цей час він будує свою систему агностицизму. Крім гносеологічної проблематики розглядає проблеми релігії, етики, естетики. Свою «критичну філософію» І.Кант виклав у трактатах:
«Критика чистого розуму» (вчення про пізнання), «Критика практичного розуму» (розкрито етичні погляди філософа), «Критика можливості судження» (вчення про доцільність у природі, основи кантівської естетики).
Кант ділить філософію на теоретичну і практичну. Він вважав, що вирішенню таких проблем філософії, як проблеми буття, моралі і релігії повинно передувати дослідження можливостей людського пізнання. Предметом теоретичної філософії є дослідження пізнавальної дільності і законів людського розуму і його меж.
Кант розумів, що прямолінійно відповісти на питання, зв'язані з проблемою пізнання світу, надзвичайно складно. Високо оцінюючи науку і силу філософського розуму, він все ж прийшов до висновку про існування межі пізнання. Крім того. Кант мав на увазі і принципову обмеженість суто наукового освоєння світу, про що дуже часто говорять сьогодні.
Теоретична філософія, відповідаючи на питання: «що я можу знати?», ділить світ на дві частини:
а) «світ явищ», або чуттєвий світ, де панують закони причинності і необхідності;
б) «світ сутностей», або «світ речей в собі», світ свободи. Ми пізнаємо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він перед нами являється. Нашому пізнанню доступні тільки феномени (тобто прояви сутності), а сама сутність — непізнавана («річ в собі»). Кант заперечував безмежні можливості людського розуму. Там, в «світі речей в собі», знаходяться Бог, Душа, Воля. Ї тому людина не в змозі розкрити всі таємниці людського буття — довести існування Бога, безсмертя душі та інше. Їй це недоступно. Людський розум може пізнати тільки «світ явищ», а «світ речей в собі», тобто світ сутностей, закритий для людського розуму.
Кант вважає, що наукове пізнання є нескінченим процесом, абсолютного знання ні про що не може бути. Наші знання накопичуються^ але сутність речей залишається недосяжним горизонтом. Тому Кант виступає агностиком (від грец. а-заперечення, Б1105'1^ — знання; недоступне пізнанню), оскільки заперечує пізнаваність сутності. Насправді, пізнаючи явище, ми пізнаємо в деякій мірі і сутність речей.
Практична філософія, вважає Кант, вивчає суспільство, проблеми людської свободи і відповідає на питання: що я повинен зробити? на що я можу надіятись? хто така людина? Він розглядає людину як істоту, що існує як у «світі явищ» (тобто проявляється як емпірична, природна істота), яка підкоряється законом природи, так і в світі «речей в собі», де людина повинна підкорятись категоричному імперативу — моральному закону, обов'язку, совісті.
Покора перед обов'язком і повага до закону возвеличує людину над собою як частиною почуттєвого світу та перетворює її у вільну від природи та умов часу особу, яка є метою сама по собі.
Уся моральна теорія Ї. Канта грунтується на возвеличенні свободи людини. І.Кант шукає та вбачає свободу людини в її волі.
Таким чином, найвищою цінністю Кант проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов'язок. Вічні надії на щастя філософ ставить в тісний зв'язок з моральним правом на це, з тим, наскільки людина зросла себе гідною щастя, заслужила його своєю поведінкою.

 

 




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.