Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Історичний роман чорна рада , актуальність тематики

Роман «Чорна рада» був писаний спочатку українською мовою, а потім перекладений на російську. Окремі розділи перекладу у 1843 р. вміщувалися на сторінках російських журналів. Через три роки і оригінал, і переклад були закінчені, однак у зв'язку з розгромом Кирило-Мефодіївського братства надруковані не були. Значно пізніше (через одинадцять років) обидва варіанти після авторської переробки вийшли книжками в друкарні Куліша та Білозерського.
У центрі роману «Чорна рада» — події, що відбивають складну політичну боротьбу за владу, котра розпочалася після смерті Богдана Хмельницького, розмежування України на пропольську Правобережну і промосковську Лівобережну, обрання гетьмана Лівобережної України за участю козацтва і простого люду на так званій «чорній раді» 17 червня 1663 року.

Україна на початку 60-х років XVII ст. переживала один з досить складних періодів своєї історії. Саме тоді молодий і недалекоглядний син Хмельницького Юрій, Котрий був обраний гетьманом після смерті батька, своєю політикою викликав негативну реакцію у козацької старшини. Невдоволені Юрієм Хмельницьким лівобережні полки відмовилися йому підкорятися і почали вимагати обрання нового гетьмана. Очолювали невдоволених ніжинський полковник Василь Золотаренко і полтавський полковник Яким Сомко. Вони і стали претендентами на гетьманство, а згодом, відчувши себе конкурентами, почали компрометувати один одного, бажаючи завоювати симпатії народу і вислужитися перед Москвою. В цей критичний момент з'являється третій претендент —- Іван Брюховецький, котрий і оволодіває ситуацією.
Іван Брюховецький був у Богдана Хмельницького служником, виконував його різні доручення, а після смерті гетьмана три роки жив на Січі, вивчаючи настрої простих козаків, завойовуючи їхні симпатії. Брюховецькому вдалося викликати довіру у російського царя (котрий почав вбачати у ньому найвигіднішого для Москви претендента на булаву) і різними обіцянками привернути на свій бік представників різних суспільних верств.
Тому коли 1663 р. цар оголосив вибори нового гетьмана, за наполяганням Брюховецького зібралася не козацька рада, а так звана «чорна рада», у якій мали право брати участь окрім козаків представники інших соціальних станів, весь трудовий люд, тобто «чернь» (звідси й назва цієї ради).
Вибори гетьмана, які проходили серед кривавих сутичок і великої метушні, закінчилися врешті тим, що натовп виніс на руках Брюховецького, якому вручили гетьманські відзнаки і проголосили гетьманом. Наступного дня Сомка і Золотаренка було схоплено і ув'язнено, а через кілька місяців страчено, більшість їхніх прихильників відправлено до Сибіру.
Іван Брюховецький гетьманував на Лівобережній Україні п'ять років. Займаючись в основному міжусобними війнами, а не справами державними, він не став захисником інтересів козаків і народу, не дотримався своїх обіцянок. 1668 р. розлючений козацький натовп буквально розірвав гетьмана на шматки.
Ось так коротко можна сказати про ті події, що становлять основу першого в українській літературі історичного роману-хроніки «Чорна рада».

У романі поряд з історичними існують вигадані герої. Але всі вони поділяються на дві групи: прибічники Сомка та прибічники Брюховецького.
В образі Сомка представлено ідеал гетьмана, яким уявляє його собі автор. Це людина освічена, талановита, розумна, котра мріє про об'єднання українських земель в єдину державу — самостійну, незалежну. Він вважав за необхідне в першу чергу утвердити панування козацької старшини, встановити міжкласовий мир, тримати в покорі голоту, на належний рівень підняти культуру й освіту, відновити пам'ять про славне історичне минуле українського народу. Взагалі, історичний образ Сомка в романі ідеалізовано і романтизовано. Автор із захопленням описує його мужню зовнішність: «Семко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної» (пишуть у літописах), був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні; веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи».
Страта Сомка трактується в «Чорній раді» як трагедія всього українського народу, оскільки ідеї, які він сповідував, були провідними в боротьбі проти польської шляхти: створення автономної - республіки, союз із Росією на основі рівності, суворе дотримання суверенності, невтручання у внутрішні справи кожної країни. Інша річ, що в умовах самодержавної Росії ці ідеї були утопічними і для того часу, і в наступні епохи. Вони, зокрема, стали причиною зруйнування не тільки економіки й культури України, а й її національної самобутності. Але ж тоді, у XVII ст., все бачилося по-іншому: «І дай, боже, — додав Сомко, — щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву! Я отсе скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю!».Однодумцем Сомка, котрий змальований у романі продовжувачем справи Богдана Хмельницького, виступає полковник Шрам. За часів Хмельниччини він брав активну участь у боротьбі за незалежність України, у мирні дні — «правив службу божу», був священиком. Коли ж народ знову опинився у скруті, полковник Шрам взявся до зброї, прибувши на Лівобережжя, щоб підняти люд на боротьбу проти ставленика Польщі гетьмана Тетері.
Полковник Шрам виступає у романі представником кращої частини козацької старшини, якій дуже симпатизував сам автор. Роздуми Шрама про минуле, сучасне і майбутнє України, його безкорисливість (після перемоги над Польщею, коли козацька старшина наживалася на майні шляхти, він, не придбавши нічого, повернувся на батьківський хутір, де жив тільки з власних прибутків), патріотизм — все це викликає симпатії і у читача. Хоча патріотизм полковника поєднується із до-сить-таки зверхнім ставленням до «черні», до демократичних порядків Запорожжя. Як і Сомко, він засуджує народні бунти («Окаянна сірома нишпорить усюди по Вкраїні да баламутить голови поспільству»), проповідує класовий мир, який, на його думку, призведе до єдності в боротьбі за суверенні права нації.
Кращі риси представників козацької старшини уособлюють також Петро Шраменко та Михайло Черевань, які відстоюють ідею боротьби проти польської шляхти, підтримують Якима Сомка.
Козацька старшина, що підтримувала Івана Брюховецького, представлена в романі різко негативно. Перемогу над польською шляхтою вони розуміють насамперед як отримання права на особисте збагачення, за привілеї ладні служити будь-кому. Хоча більшість із них в минулому були хоробрими і мужніми воїнами. У повній мірі це виявилось в образі Матвія Гвинтовки, котрий, розбагатівши, «наче іншим чоловіком зробився»: завів у домі панські порядки, знущається над своєю дружиною, колишньою польською княгинею, став байдужим до громадських справ («Нехай там хоть догори ногами Ніжень перевернуть. Моя хата скраю, я нічого не знаю»).
Образ Брюховецького як історичної особи, його методи боротьби за булаву теж відтворені у романі досить правдиво і об'єктивно. Це політичний авантюрист, людина без совісті і честі, хитрий і лукавий: «А Брюховецький тим часом бенкетував у Ніжені. У ту-бо нещасливу годину справді лучилось, як мовив Галка; «Де кричать, де співають; де кров іллють, а де горілку п'ють». Коло Брюховецького сидить за столом князь Гагін із думними дяками — люде поважні, що не з гайдамаками б їм бенкетувати, так отже золото того наробило, що безбожний харцизяка став їм у повазі, а щира душа мусить погибати!.. Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Вкраїні крові через Іванцеве лукавство да через неситу хтивість московських воєвод?».
Досить неоднозначне ставлення Куліша до запорожці а Ті з них, котрі сприяли утвердженню влади Брюховецького, викликають палке обурення і гострий осуд автора. Він називає їх «проклятими комишниками», «вепрями дніпровими», «іродовими душами», «п'яницями нікчемними». Утікаючи після «чорної ради», прибічники Сомка мусили «як од собак, _. од запорозької голоти одбиватись», а ті за ними «лізуть, наче скажені», «женуться, як шуліки» — «всюди розбишаки шукають грошей». Таким чином, «запорозька голота» у романі представлена в тому ж плані, що й «чернь»: це непорядні люди, злодії, розбишаки, продажні душі.
Зовсім іншим є ставлення автора до «січових батьків» на чолі з Пугачем, котрі виступають носіями й захисниками давніх демократичних традицій і звичаїв. Вони підтримали Брюховецького, тому що повірили його обіцянкам встановити порядок, захистити народ, припинити урядові чвари, по всій Україні приборкати гнобителів.
До запорожців належить і Кирило Тур — курінний отаман, який підтримує Якима Сомка і навіть ладен віддати за нього життя. Він розуміє хитрість і непорядність Брюховецького, його підступні плани. У Кирила Тура надзвичайно розвинуте почуття людської гідності, його широка натура прагне простору, відчайдушних вчинків.
Як бачимо, ставлення автора до запорізького братства було суперечливим. З одного боку, Куліш, який ще в молоді роки захоплювався історією козацтва, оспівував славні подвиги запорожців у своїх віршах та поемах, і в романі показує їхню силу, мужність, патріотизм. Але водночас демократичні порядки Запорожжя викликають у Куліша осуд. Певне для того, щоб загладити цю суперечливість, письменник поділяє Січ на ту, котра була за старих часів, і ту, якою вона стала пізніше. Особливо це помітно, коли мова йде про часи правління Богдана Хмельницького, образ якого незримо проходить через весь роман. На думку автора, саме на ті часи припадає спалах козацької слави, козацької звитяги. Десять років Хмельниччини автор і герої роману називають святом. Події Хмельниччини безпосередньо не зображені у творі. Але у спогадах старших героїв цей час живе як прояв слави України, її волі до незалежності. Письменник разом із своїми героями засуджує ті свари і чвари, які розпочалися після смерті Богдана Хмельницького, коли «гетьманською булавою стали гратися, немов ціпком».
Звертає на себе увагу мова твору, на якій відчутно позначився вплив використаних автором різних джерел, зокрема козацьких літописів. Стиль їх відчуваємо особливо виразно в кульмінаційній частині роману, при відображенні самої «чорної ради». Багато використано у творі прислів'їв, приказок, жартівливих висловів, пісенних рядків, уривків із дум. Все це робить твір колоритним, надає йому своєрідного художнього забарвлення, відтворює дух епохи.
Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» — свідчення великої мужності і патріотизму автора. Адже написано твір у часи, коли нищилася культура українського народу, заборонялися не тільки мова й історія, а навіть сама назва нашої землі. Звертаючись до української тематики, Куліш не просто аналізує події минулого, а й думає про часи прийдешні, замислюється над тим, яка суспільна сила може стати на сторожі політичної свободи та громадського миру України, відстояти її державність. Це питання у творі залишається відкритим…
****

Актуальність роману ''Чорна рада'' в наш час

“Визначальним стимулом до своєї подвижницької прці П.Куліш вважав збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного органу нації культурними здобутками світової цивілізації», - писав М.Жултський.

Полум’яний патріот України, несхитний борець за збереження прадідівських звичаїв і традицій українського народу, який водночас прагнув вивести українську літературу на широку дорогу світового культурного поступу із збереженням національної своєрідності. Все це про Пантелеймона Куліша, який є автором багатьох вартісних творів, зокрема роману «Чорна рада».

Роман «Чорна рада» є багатогранним, тому і тлумачення його змісту є різним. Хоча роман історичний, проте у ньому ми можемо спостерігати за суб’єктивним трактуванням автора ідеалізованих чи навпаки спотворених історичних осіб, їх характерів і вчинків. Своєрідна особливість роману полягає і в тому, що роман має дві сюжетні лінії. Це також можна спостерігати у поемі «Гайдамаки» Т.Шевченка. Можливо, ця поема, також створена на основі історичних фактів, була важливою віхою для написання роману. Головний конфлікт роману – боротьба за гетьманську булаву між Сомком і Брюховецьким. Сомко – один із претендентів на гетьманську булаву. Його метою є об’єднання України. Він прагне дати кожній верстві певні привілеї: “Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда і сила». Можливо, Куліш деякою мірою удосконалює його, проте це підсилює утвердження ідеалу справжнього володаря булави: сміливого і розумного, розсудливого і готового будь-якою ціною «зложити докупи обидва береги Дністрові». Брюховецький – його ідейний опонент. Він вдається до різних неправд і авантюр. Щоб обманути простий народ переконливими гаслами: « Усі будем рівні, щоб потім жити для свого задоволення». Важливу роль у романі відіграє народ, адже саме цей прошарок суспільства є рушійною силою всіх подій. В романі, скаржачись на погані умови проживання, на козацьку старшину, вони обирають для себе Брюховецького, а разом з тим і подальше хитке і важке становище, як і раніше. В сучасному суспільстві, як не дивно, ми можемо спостерігати майже ідентичну картину. Сьогодні, коли наша держава відсвяткувала 20-річчя з дня проголошення незалежності існують такі проблеми : боротьба за лідерство, боротьба нижніх прошарків суспільства за краще життя, корупція та багато інших. На виборчій кампанії наші претенденти на високі посади не обмежують себе в обіцянках і гарантують це людям, аналогічно до Брюховецького. А коли отримують бажане – обіцянки пропадають.

Друга провідна тема роману – кохання. На мою думку, автор хоче підкреслити те. Що гармонія в особистому житті є запорукою гармонії всієї держави.

Роман «Чорна рада» є повчальним для нас, людей XXI століття. Він повчає нас не забувати, що єдність народу може змінити всі недоліки і перешкоди. Адже саме народ обирає свою долю, коли підтримує певного представника влади. Від нас також залежить будемо ми жити за законом побратимства:”щоб не було се моє, а се твоє, а все вкупі, щоб помагать один одному в усілякій пригоді, щоб менший старшому був вірним слугою, а старший меншому – рідним батьком». Тож не забуваймо. Що ми українці і маємо відстоювати завжди тільки праву, демократію, свою національну ідею, прагнути бути сучасним європейцем.

****

3. Історична основа,сюжетно - композиційні особливості роману.

Особливості сюжетної лінії роману «Чорна Рада». Куліш за основу твору взяв реальні події, коли гетьманом було обрано найменш достойної кандидата від козацьких низів, міщан і селян Івана Брюховецького. Автор часто згадує Запорозьку Січ, але не вводить читача на її територію. Вона присутня у розмовах козаків, у ліричних відступах автора, у згадках про царство січовиків.Описуючи події, Куліш згадує давнє минуле України, говорить про звитягу запорожців. Але «Чорна Рада» — не історична монографія, а художній твір тому поряд з історичними постатями діють літературні герої.Історичні персонажі роману і оцінка автором їхніх дій. У романі зображено історичні постаті, які чітко поділяються на два ворогуючі табори. А; тор визначає свою симпатію до одних і антипатію до інших: «Мізерна пиха розвелась усюди по гетьманщині. Почали знатні козаки жити на лядська кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм старосвітські співи... Запобігаючи царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки верховодити над іншими».Гетьман Брюховецький — безчесна, лукава людина, яка ловить у свої сіті простаків.Матвій Гвинтовка — лицемірний брехун, зрадник.Автор прихильно ставиться до батька і сина Шрамів, Якима Сомка, які роблять усе, щоб не допустити до влади негідників. Колоритні образи козаків. Найяскравішим є образ запорожця Кирила Тура, для якого мати — Січ, а батько — Луг. Для щирого душею козака, запорожця, головне — це козацька честь.Користується симпатією автора і сім'я пана із козаків Михайла Череваня, з любов'ю зображений паволоцький полковник Шрам, який мріє про об'єднання України. Автор милується хоробрістю, благородством Петра Шраменка, завзятістю січовика, батька Пугача, який захищає демократію козацької республіки. Актуальність роману Куліша «Чорна Рада». Кажуть, що геніальність твору визначається його актуальністю, яка зберігається в різні часи. Минуло ледь не півтисячоліття з часу національного розбрату, змальованого в романі «Чорна Рада», і більше ніж півтора століття з часу видання книги, а події, описані в ній, повторюються в Україні і в XXI столітті.Нові претенденти на «гетьманство» вдаються до лукавої демагогії Івана, Брюховецького: «Усі будемо рівні», «Хліб та вода — козацька їда», «Ці руки нічого не крали», «Маю тільки невеличку хатиночку у Швейцарії» і т. ін. А дорвавшись до влади, забувають про обіцянки, п'ють, гуляють, тринькають народне добро і брешуть, брешуть, брешуть, як це робив їхній попередник, політичний авантюрист, брехло і злодій Іван Брюховецький.

****

У «Чорній раді» П. Куліш використав численні історичні та фольклорні джерела. Письменник прагнув до точної хронологізації подій і відтворення соціально-історичного змісту епохи, відтворюючи суперечності між козацькою старшиною та рядовим козацтвом і селянством, прагнення народу до соціальної рівності. Разом з тим, показуючи станові відносини, Пантелеймон Куліш підносить ідеал станової суспільної гармонії, єдності української народності, заснованої на вірності національним традиціям.
У «Чорній раді» Куліша особливо виразно відчувається поетика романів В. Скотта: герої реальні і вигадані діють на сторінках твору згідно з принципами романтизованої історичної легенди, де любовні пригоди переплітаються з описом національної історії. Тому, хоча Куліш і прагнув до історичної достовірності, але часто над істориком перемагав митець, і письменник відхилявся від історичних фактів.
Роман має динамічний, напружений сюжет, центром якого є історичні події шістдесятих років XVII ст. на Україні, боротьба за гетьманську булаву між Сомком та Брюховецьким, виступи народних мас проти пригнічення козацькою старшиною та українським панством.
На історичному тлі розвивається романтична сюжетна лінія роману — кохання Петра Шраменка та Лесі Череванівни та перешкоди на шляху закоханих: закоханість Лесі у Сомка, викрадення її Кирилом Туром, теж закоханим у дівчину.
Роман «Чорна рада» написаний досконалою поетичною мовою. Текст твору багатий на узагальнення, різноманітні стилістичні засоби (наприклад, порівняння: щоки в Череваня «як кавуни», Леся щебетала, «як ластівочка», Петро від хвилювання став «білим, як крейда»).
Також у романі використано велику кількість прислів'їв та приказок, наприклад: «Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться»; «По сій же мові та бувайте здорові»; «Не хвались та богу молись»; « Сього цвіту багато по всьому світу»; «Скажеш гоп, як перескочиш»; «Нема там добра, де немає правди»; «Або пан, або пропав»; «Катюзі по заслузі»; «Вовка скільки не годуй, а він усе в ліс дивитиметься»; «Що буде, те й буде, абудете, щоБог дасть»; «Дурному хоч кіл на голові теши»; «Моя хата скраю, я нічого не знаю»; «Прийде і на нашу вулицю свято» тощо.
Слід зауважити, що до роману доданий словник П. Куліша, у якому подані авторські неологізми або маловживані слова. Деякі з них увійшли в літературну мову і функціонують дотепер, наприклад: навісноголовий, гнівливий.
У «Чорній раді» Пантелеймон Куліш використав дуже багато народних пісень, наприклад: «Ой настала жаль-туга да по всій Україні», «Із низу вітер віє», «Ой которий козаченько», «Любив мене, мати, запорожець», «Запорізький козак не боїться собак», «Що ти, милий, думаєш-гадаєщ?», «Розлилася козацька слава по всій У країні» та інші.
У романі автор використовує такі композиційні прийоми, як сон (сон Череванихи, який вона розповіла Шраменкові, сон Брюховецького у ніжинському замку), лист (Сомка — до Васюти), пряме авторське звертання-роздум, який інтимізує оповідь або інтригує читача: «Чом же отеє, — тепер спитаю я, — Петро і Леся не зійдуться і не поговорять?»; «Шрам махнув із сином з Паволочі. Куди ж він махнув, і що в нього було на думці, незабаром того довідаємося».

****

Відомо, що історичною основою, або джерелом «Чорної ради», як і низки віршів «Три літа», як і монографії «Богдан Хмельницький», є козацькі літописи XVII—XVIII століть. Зокрема Кулішів роман на одній із найвидатніших історико-літературних пам’яток і водночас найдостовірніших історичних джерел XVII століття — на «Літописі Самовидця», про що й сам Куліш признається в епілозі.
В основу роману також покладено козацький літопис Григорія Граб’янки про події в Україні 1663 року. Навіть прототипом одного з героїв романа — полковника Івана Шрама — був реальний історичний персонаж полковник Іван Попович. Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове.
Ідеї національного відродження, народності і демократизму, що панували в середовищі патріотично настроєної української громадськості, ґрунтувались на історичному матеріалі та фольклорній стихії. Другим важливим чинником став романтизм, характерною рисою якого було звернення до історичного минулого. На початку XIX століття на історичну тему переважали твори поетичного жанру. Тому художнє втілення тем та образів української історії, зокрема козацької доби, в жанрі роману було актуальним завданням нашого письменства.
В основу сюжету роману автор поклав літописне оповідання про історичні події «чорної» ради, яка відбулася 17 і 18 червня 1663 року на околиці Ніжина. Внаслідок несприятливих для України суспільно-політичних обставин після смерті Б. Хмельницького почався розкол єдиної політичної цілості України — на Правобережжя і Лівобережжя. На Правобережжі, яке залишилось під зверхністю Польщі, гетьманував Павло Тетеря. На Лівобережжі, яке, всупереч Переяславській угоді 1654 року, підпорядкувала собі Росія, точилася гостра боротьба між кількома претендентами на булаву. Кошовому отаманові Івану Брюховецькому завдяки підтримці царської адміністрації і за допомогою демагогічних обіцянок вдалося схилити на свій бік Запоріжжя, козацьку чернь і низи суспільства і на «чорній раді» «доскочити булави». Так розгорілося полум’я соціальної ненависті, грабунку, вбивств значніших козаків: Якима Сомка, Василя Золотаренка та кількох інших полковників було страчено, чимало старшин заслали до Сибіру. На тлі таких історичних подій розгортається романтичне кохання героїв роману Петра Шраменка і Лесі Череванівни. П. Куліш, прихильний до городових козаків, водночас негативно характеризує політичну роль Запоріжжя. Воно, як вважає автор, стало історичним анахронізмом і перетворилося на джерело соціальних зворушень, що зсередини підривало незміцнілу молоду українську державність: «Тепер хто йде на Запоріжжя? Або гольтіпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там, окаянні, в Січі да тілько п’янствують». Проте Куліш не відмовляє січовим братчикам у патріотизмі, хоробрості, здатності до самопожертви, побратимства, за які вони «припадали до душі всякому» українцеві.
Змальовуючи детально картину «чорної ради», Куліш довіряє Самовидцеві як свідкові, єдиному літописцеві й сучасникові, що зобразив її до дрібниць. Романіст не наслідує літопису дослівно, а творчо трансформує його ідеї та образи. Фрагментами, генетично пов’язаними з козацькими літописами, наскрізь пройняте художнє полотно «Чорної ради»: від зображення становища українського суспільства напередодні національно-визвольної війни і до останнього розділу роману (страта Сомка і смерть Шрама).




©2015 studenchik.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.